Польські заходи против українства викликали їх на герць за народнї права; надїї на поміч австрийського уряду додавали охоти. Проєкти заведення польської мови в народнїх школах викликають перший свідомий виступ галицького духовенства в оборонї народньої мови: митрополит Левицький під впливом канонїка Могильницького — найвизначнїйшого представника нового духовенства, удав ся до правительства з прошеннєм, щоб у народнїх школах учено по українськи. Колиж шкільна комісія ухвалила своє — так як вище було сказано, що для української науки громади можуть закладати осібні свої школи, — митрополит вислав протест против такого трактовання української мови, а Могильницький виготовив записку в оборону її вартости і рівноправности. Потім розширив він сю свою оборону в осібнім трактаті: „Вѣдомѣсть о руском языцѣ“ (в Галичинї місцеву українську мову все називано руською, по старій тридиції); се був перший учений трактат в оборонї української мови. Заразом Могильницький заходив ся коло просвітньої роботи. Орґанізував перше просвітнє товариство в Перемишлї — але воно заглохло, стрінувши всякі перешкоди з боку польського духовенства і сполячених унїатських монахів-Василіян. Краще пішли його заходи коло закладання народнїх українських шкіл замість ополячених урядових; за короткий час відкрито велике число шкіл парафільних і т. зв. тривіяльних (вищого типу): для приготовлення учителїв органїзовано учительську семінарію в Перемишлї.
Стали складати ся українські учебні книжки для сих шкіл — а з тим стали виникати питання про відносини народньої мови до книжньої — чи тримати ся старої книжньої мови, чи зближити ся до живої народньої. Про се потім, в 1830 роках виходить завзята полєміка між оборонцями мови народньої і мови книжної, або властиво кількох книжних мов — старої української, церковно-словянської і росийської (великоруської): суперечка ся мала велике значіннє в дальшім тутешнїм розвою національної свідомости.
Отак підіймало ся поволї нове жетє на витолоченім і забитім українськім перелозї в західнїй Українї. Скромні і непоказні були перші прояви його — але в тих частях України, що від Польщі перейшли до Росії, навіть і такими не можна було похвалити ся: тут нїчим не по-
