Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/48

за кождого чоловіка. З смертю чоловіка жінка займала перше місце в сїмї і сама вела хозяйство; тільки як вдова виходила вдруге замуж, додавали дїтям опікуна.

44. Городище з найстарших стоїть на виступі, облитім рікою, від приступнїйшої сторони обведене ще другим валом.

Сїмї бували тодї більші як тепер. Ще сто лїт тому (а в деяких місцях і до недавнього часу) бували такі сїмї у нас, що в них було двадцять — тридцять душ; сини не віддїляли ся, брати не дїлили ся по смерти батька, а далї вели господарство спільно, під проводом або старшого, або найздатнїйшого „завідцї“. Така сїмя та мабуть і всяка сїмя взагалї звала ся в X — XI в. „родом“. „Жили кожде своїм родом на своїх місцях, заправляючи кождий своїм родом“, повідає київський лїтописець про давнє українське життє. Давнїйше ті роди були ще більші, до роду рахували ся родини собі рідні, хоч би й далекі, як то співаєть ся в весїльних піснях, де взагалї заховало ся багато памяти про старовину:

Ой роде, роде богатий — подаруй нам товарець рогатий:
Ви дайте, таточку, волики, а ви мамонько, корову,
А ви дайте, братчики, баранцї, а ви дайте, сестрики, ягнинки,
Ви, далекий родочку, червоні....

Але ті широкі роди розбили ся, ослабли старі звязки, і на місце кровного споріднення все більше значіння стало здобувати сусїдство, близькість не походження, а мешкання. Сїмї, які мешкали разом, хоч би були й не одного роду, не одного походження, порішували і вели всякі справи, що займали всю околицю, за спільною радою „віча“ „старцїв“, себ то старших з усїх сїмей. Старі села не сидїли так купою як теперішнї: „роди“ жили окремо, „о собі“, як каже літописець — як наші хутори заднїпрянські або гірські карпатські села. Люде сходили ся на певні місця — на ті ігрища святочні межи села, на судні „коповища“, де правили суд над провинниками, вишукували злодїїв. Спільними силами для охорони від ворогів, щоб було де сховати ся в небезпечну хвилю, ставили собі „город“, себ то місце огорожене, обведене ровами і валами, куди можна було звезти своїх старих і малих, жінок і дїтей і всяке добро. Вся земля наша покрита такими городищами — старшими, що служили ще сховищами за часів камяної культури, і новійшими,