скаля в шори убрать“. Тому що Запороже, всї дороги і границї були зоставлені московським військом, Запорожці стали відпрошувати ся у Текелїя на заробітки на рибні лови на Тилигул. Діставали пашпорти на 50 душ, а набирали з собою по кілька сот тай виходили за границю. От-так незадовго більша половина їх вийшла в Туреччину, так що лїтом 1776 р. тих Запорозців-мандрівцїв на Тилигулї та під Хаджибеєм зібрало ся до 7000 і тут під Очаковим почали собі селити ся.
Коли про се довідали ся в Петербурзї, дуже з того занепокоїли ся, стали підсилати до Запорожцїв ріжних людей та намовляти їх вертати ся, а заразом від турецького правительства допевняли ся, щоб видало Запорожцїв. Але нї Запорозцї не хотїли вертати ся, анї Турки не хотїли їх видавати.
Ей оступили прокляті драгунн усї степи й усї плавнї,
А вже ж уступили та дві дивізії та в покровські базари —
А вже ж славні Запорожцї пяти показали:
„Ой ходїмо, братя, Турчина просити,
Чи не дасть нам землі вїка дожити“
Пішли наші славні Запорожцї не з добра, а з печали —
Ой як утїкали, то все забирали — і з церков ікони,
Тільки покидали золотую зброю та вороні конї.
Ой пустили ся наші Запорожцї через море дубами,
Ой як оглянуть ся до славної Сїчи — умивають ся сльозами.
Прийшли до Турка та й вклонили ся низько:
„Ой дай же нам землю тай коло границї близько“.
„Ой рад же ж я, Запорожцї, вашу волю вчинити,
Коли ж все будете, славні Запорожцї, минї зміну (зраду) робити!“
„Ми не будемо, турецький царю, тобі зміни робити,
Бо нас присягає усїх сорок тисяч тобі вірно служити!“
Дарую вам землю, ще й обидва лимани (Днїпровий і Днїстровий).
Ловіть, хлопцї, рибу та справляйте жупани![1]
- ↑ Збираю з ріжних пісень — дуже їх богато про сї подїї. А про скасованнє Гетьманщини майже нїчого нема!
