рости, був весь сивий, а вбраний по козацьки в синїй жупан китайчатий, з двома рядами ґудзиків. Вмер 1803 року, маючи 112 лїт. Перед тим 1790 р. вмер військовий писар Глоба, засланий також в оден північний монастир, і судя Павло Головатий, в Сибири, в монастирі тобольськім.
Та встань батьку, ой встань Петре, кличуть тебе люде —
Ой як підеш на Вкраїну, по прежньому буде.
Ой піди ж ти до столицї прохати царицї,
Чи не вступить царство землї по перші границї?“
Чи не верне степи й поля, всї клейноди наші?
„Ой царице, наша мати, змилуй ся над нами,
Оддай же нам наші землї з темними лугами!“
„Не на те ж я, Запорожцї, Москаля заслала,
Ой щоб твої луги й землї назад повертала!
Не на те я, Запорожцї, Сїч розруйновала,
Щоб назад вам степи й луги й клейноди вертала!“
Текла річка із-під саду та й упала в кручі —
Заплакав же пан кошовий від царицї йдучи.
Текла річка невеличка, заросла лозами —
Заплакав же пан кошовий дрібними сльозами.
„Ой великий світ, цариця, і всїм ти владаєш,
А вже ж ти нас Запорожців з місця споміщаєш.
Та вже ж ти тих вражих панів та все награждаєш“.
Та летить крячок та на той бочок та летячи кряче —
Та усе військо запорожське та на Кальниша плаче.
Та летить крячок та на той бочок — де взяв ся шулїка!
— Ой не буде в Сїчи города отнинї й до віка!
З запорозьких земель справдї великі маєтности роздано ріжним московським панам. Січовики ж мали бути поверстані в пікінери або в міщане та селяне. 1776 р. Потьомкін доносив царицї, що з Запорожцями вже приведено все до порядку: одні разселили ся по містах і селах, иньші вписали ся в пікінери і з них набрано два полки; з забраного старшинського майна зроблено капітал для підмоги мешканцям, і т. д. Але в дїйсности було що иньше. Переважна більшість Запорожцїв не хотїла ставати гречкосіями і порішила піти тою ж стежкою як по першім зруйнованню Сїчи — під Турком жити. Старий Запорожець Микита Корж оповідав, як тодї Сїчовики умудрили ся „Мо-
