бавши то все на части. І потім все те спалили, а на тім місцї насипали могилу.
._c._42.jpg)
Се оповіданнє підходить до того, що справдї знаходять в старих українських могилах ІX — X вв. В одних сторонах у нас ховали небіжчика, закопуючи в могилї, в иньших палили і засипали землю, або спаливши на иньшім місцї, складали потім недогарки в горнець і насипали над ним могилу. Разом з небіжчиком засипали чи палили ріжне добро його. На могилї справляли поминки, пили, гуляли, часом (особливо у богатших) ріжні гри справляли (се звало ся „тризна"), при тім досипали могилу. Небіжчикам ставили їжу на могилї, або й при щоденнім обідї кидали страву (як се ще й досї ведеть ся на Полїсю). Житє чоловіка за гробом представляло ся як точнїсеньке продовженнє його житя на землї.
14. Сїмя, рід і громада. Київський лїтописець, описуючи старі українські племена, хвалить ся, що тільки його земляки Поляне мали добрий обичай, жили тихо і соромливо, і шлюб був у них правильний: молоду приводили до молодого, а другого дня приносили її посаг. Иньші ж племена каже він, жили, як звірі: у Деревлян, у Сїверян і иньших не було „браченья“, правильного шлюбу, а хапали собі жінок коло води, або на ігрищах, що справляли ся між селами: хапали собі жінку, хто з котрою умовив ся, і мали по дві й по три жінки. Але по правдї кажучи у всїм тім не було великої ріжницї між Полянами й иньшими племенами.
- ↑ На розрізї означено черними плямами: зверху слїди якогось памятника, в серединї — може останки тризни: ріжна зброя і два роги для питя, оковані сріблом (з них оковка одного подана вище на рис. 1). На сподї точок, де спалено небіжчика з усяким добром його: на купі лежать останки зброї; наоколо останки господарського знарядя: зелїзні обручі й дужки відеръ, сокіра, долото, ножі, серпи, зерно різне, кістки до грання, то що.
