ників Савою Чалим — її оспівано в піснї, що незвичайно поширила ся по цїлій майже Українї і зробила сього малозамітного чоловіка звісною особою. Сей Сава був з роду міщанин з Комаргорода, а служив двірським козаком у кн. Любомирського, був сотником його козаків; під час повстання пристав до Верлана і утїк разом з иньшими ватажками, як росийське військо задавило повстаннє. Потім покаяв ся перед паном, зроблено його полковником над иньшими козаками, що вернули ся в панську службу — умисно посилано їх на товаришів гайдамаків і вони ходили. Гайдамаки постановили покарати зрадника — 1741 р. Гнат Голий з ватагою на саме різдво напав на Чалого в його маєтку, вбив і забрав його майно Про сю подїю й зложено ту пісню:
Ой був Сава в Немирові в Ляхів на обідї
І не знає не відає о своєї бідї.
Ой пє Сава і гуляє, Ляхом вирубає,
А до його — що до Сави — гонець приїзжає.
„А що ти тут, малий хлопку, чи все гаразд дома?“
„Протоптана, пане, стежка до вашого двора.
Та все гаразд, та все гаразд — усе хорошенько,
Виглядають гайдамаки зза гори частенько…“
Розколихана повстаннєм 1734 р. гайдамаччина не переставала непокоїти польську шляхту на правобережу й потім, в 1750 і до 1760-х роках. Розвело ся чимало таких людей, що для них сї походи стали звичайним занятєм, і вони його вели рік у рік. Нї пани нї малосиле військо коронне не спроможні були зробити тому кінець. Селянство, розхвильоване поголосками повстання, підтримувало гайдамаків і помагало чим могло; сміливійші з селян, раз приставши до гайдамаків, не раз потім на все житє віддавали ся сьому занятю. До того ще новий привід прилучив ся до сих розрухів гайдамацьких, коли почали заводити і тут на Поднїпровю унїю, по тім як удало ся задавити православну віру в західнїй Українї (дивись гл. 107). Гайдамацькі ватажки охоче мішали ся в боротьбу українських громад з унїатськими священиками, що їм настановляли польські пани; вони підтримували православних, і навпаки — православні духовні, місцеві
