росийським, відкрити собі дорогу до вищих посад, увійти між панство московське. Подібно як панство українське двіста-триста лїт перед тим приспособляло ся до порядків і обставин Польської держави, в котру закинула його лиха доля, і не тільки старало ся навчити ся польського права, польської мови, а польщило ся й католичило ся, приподобляючи ся до державної національности, так тепер се нове українське панство з такою ж готовістю і скороспішністю йшло на зустріч бажанням росийського правительства: не тільки приспособляло ся до нових порядків, але й приймало культуру нової держави, росийську мову урядову і письменську.
Дарма, що культура росийська стояла ще дуже низько. Кількадесять лїт тому, за часів Дорошенка та Мазепи Українці були першими учителями в Московщинї, що пересаджували туди здобутки українського культурного житя, а за Петрових часів трохи не всї вищі духовні посади в Московщинї позаймали київські вихованцї, духовні Українцї, і навіть по московських школах заводили були з початку українську вимову, наломували хлопцїв московських на мову українську. Але так само як і перед тим, в XV–XVI вв., рішала тут не висшість і низшість культурна, а державна перевага. Відірвана від народу, не чуючи в себе міцного ґрунту під ногами, українська старшина хилила ся в полїтицї, хилила ся і в культурнім національнім житю та з легким серцем приймала чужі звичаї, чужу мову, чужу культуру. Дивила ся на Великоросів як на варварів, на півдиких, некультурних людей, але приймала великоруську мову і звичаї. Почавши вже з Петрових часів росийська мова входить все в ширше уживаннє не тільки в зносинах з росийськими
