Оден з українських юристів того часу Федір Чуйкєвич в 1750 р. предложив новому гетьманови записку „Суд і росправа в правах малоросійских“ і в нїй, показуючи недостачі і хиби українських судів, подав плян реформи його в дусї Литовського Статута. В такім напрямі справдї була переведена реформа в остатнї роки правлїння Розумовського. Ґенеральний суд доповнено виборними депутатами від полків, на взірець польського трібуналу. Суди полкові були перемінені в суди ґродські і мали правити ся на взірець польських старостинських судів. А для справ цивільних (гражданських) і поземельних заведені повітові суди підкоморські і земські, з виборних шляхетських (старшинських) судїв. Гетьманщину розділено на 20 таких повітів.
Ся реформа, правда, не простояла довго, але вона показує нам загальний напрям старшинських змагань. Прийнявши за своє право Литовський Статут, старшина при кождій нагодї проводила в житє ті основи шляхетського устрою, якими сей Статут перейнятий. Старшина дивить ся на себе як на шляхетську верству (сей термін — „шляхецтво малоросийське“ з серединою XVIII віку входить все в ширше уживаннє в усяких справах українських). Прикладаючи до себе постанови Литовського Статута про шляхетські права і привилеї, старшина претендувала на такі ж права в українськім устрою і житю. Так само як отеє реформував ся старий військовий устрій Гетьманщини на подобу шляхетського устрою Польщі — так само проводили ся понятя про шляхетські права в права маєткові, в відносини поспільства до панів, в права селянські — властиво в безправність селянську. З того дуже богато зацїлїло і по скасованню гетьманства. Так ріжні постанови цивільного права, взяті з Литовського статута, ще й досї мають вагу в старій Гетьманщині — нинїшнїй губернії Чернигівській і Полтавській як тутешнє місцеве право; а понятя про шляхетські права старшини над поспільством дуже сильно вплинули на весь суспільний уклад Гетьманщини.
104. Слобідщина. Ослабленою, блїдшою так би сказати копією Гетьманщини XVIII віку була сусідня українська Слобідщина, що займала нинішню Харківську губернію з сусідніми частями Курської й Воронізької. Ми вже не раз згадували про неї, знаємо, що вона заселила ся українськими виходнями, як ті в тїсні часи мандрували з українських земель, що були під Польщею, за московську границю й осідали за лїнїєю пограничних кріпостей, вибудованих московським правительством — за так званою „білгородською чертою“ що загорожувала дорогу Татарам в московські землї. Осїдаючи тут на татарських шляхах, наші виходнї приймали на себе сторожеву службу й воєнну оборону отсього погранича, а за се від московсько правительства діставали ріжні права й привилеї.
