строю царицї, ґенеральні старшини й полковники подали їй прошеннє, аби позволила вибрати гетьмана, і цариця заявила свою прихильність сїй справі та велїла прислати за сим парадну депутацію до столицї при нагодї шлюбу наслїдника Петра (з будучою царицею Катериною II). Коли ся депутація прибула, їй показана була велика честь, а на предложене прошеннє про вибір нового гетьмана обіцяна прихильна відповідь. Справу протягано тому, що чоловік призначений правительством на гетьманство ще не був готовий. Був то молодший брат Олексїя Розумовського Кирило. Йому тодї тільки скінчило ся двадцять лїт (родив ся 1724 р.); виховували його на великого пана і вислали з ґувернерами за границю, кінчати свою освіту. Розумієть ся, се було звісне українській старшині, і її депутати, сидячи в Петербурзї, терпеливо чекали, аж поспіє той будучий гетьман. Нарештї в 1746 році привезено його з заграничної подорожи, оженено з царською своячкою Катериною Наришкіною, обдаровано ріжними високими чинами, орденами і титулами (між иньшим визначено його президентом росийської академії наук!), і по тім усїм вважали можливим подати його українській старшинї на гетьмана. В 1747 р. дано сенатови указ про відновленнє гетьманства, а з кінцем 1749 р. цариця повідомила нарештї депутацію українську, яка все ще сидїла в Петербурзї, чекаючи відповіди, що на Україну посилаєть ся царський представник і мінїстр, царицїн свояк ґраф Гендріков для вибору гетьмана, і з тим відіслала її на Україну.
Дїйсно в лютім 1750 р. прибув до Глухова сей царський мінїстр, з великою парадою. Українська старшина і всякі військові чини з духовенством заздалегід чекали його там. 22 лютого справлено в незвичайно святочній обстанові вибір гетьмана.
Напередї йшла військова українська музика, потім секретар мінїстерства заграничних справ вїз царську грамоту, котрій зібрані полки оддавали честь. За ним бунчуковії товариші Гамалїя з товаришами несли гетьманську корогву, а за нею йшов ґенеральний хорунжий Ханенко з двадцятю бунчуковими товаришами.[1] Потім бунчукові това-
- ↑ Бунчукові і військові товариші — почетні чини, вони давали ся значним особам, з заслужених старшинських родів, котрі не займали нїякого уряду.
