безоснові підозріння на старшину, поручало обшукувати й забирати папери й листи найвизначнїйших і нї в чім непідозрілих старшин — в тім самого Лизогуб, а найстаршого українського представника. Можна собі уявити, як поводив ся і Шаховской і його наступники з українськими людьми!.. Шаховской вважав навіть, що правительство занадто ще панькаєть ся з старшиною, і радив зовсїм віддалити її від всякої участи в правлїнню та визначити одного намістника Великоросиянина (розумів мабуть свою чесну особу). Правительство царське одначе не приставало на сї ради і заспокоювало свого занадто горячого представника, що українські члени в правлїнню однаково нїчого не значать, а як би їх зовсїм віддалити від всякої участи, то се могло б іукраїнське громадянство „привести в сумнїв“. А як заховували ся при тім затверджені царським правительством права і привилеї, може показати такий приклад: київський міський маґістрат боронив своїх прав против самовільств московських властей, отже 1737 р. тодїшнїй правитель український (перший член колєґії кн. Барятинський, прискіпавши ся до якоїсь дрібницї, арештував весь київський маґістрат і разом з ними всї грамоти міста Київа, а правительству пояснив, що зробив се на те, аби маґістрат не мав на що посилати ся на доказ своїх прав і вільностей.
Крім отсього великоросийського правлїння тяжіла над Україною в сих часах також важка рука всякого воєнного начальства: київських воєнних ґубернаторів (що заступили місце давнїх воєвод) і начальників росийських військ, що під час затяжної кампанїї турецької і кримської та війн польських роспоряжали ся як хотїли на сусїднїй Українї, командували українськими полками і всякою старшиною, не питаючи ся нїяких прав нї пунктів. Перелякана самовластєм своїх московських правителїв, їх суворим поводженнєм, підозріливістю і неперебірчивістю в тяжких карах, українська старшина мовчки корила ся, не осміляючИ ся навіть піднести голоса за своїми правами, за обіцяним вибором гетьмана і давнїми порядками. Радїла, як ще їй давали якось жити, і держала себе як то кажуть „тихше води, низше трави“. Яке було тяжке те московське правлїннє, виховане в суворий школї Бірона, показують пізнїйші згадки Українцїв, коли на місце московських правителїв в 1740 р. визначено Анґлїйця ґенерала Кейта: сей суворий вояка лишив по собі добру память тим, що був неохочий до тортур і всяких слїдчих мук, був обережний в визначуванню кар, поводив ся з людьми привітно і ласкаво. І се вже було в дивовижу!
Коли так тяжко приходило ся українським верхам, то як уже було на сподї? Тяжко приходило ся і від своєї старшини, що відсунена від усякого полїтичного значіння, не маючи сміливости противити ся по-
