не мають великого значіння, великі вони тільки в його очах, як і тепер часто можна бачити, що люде з одної околицї дражнять ся другим, бо вони якесь відмінне слово уживають, або инакше вимовляють, або трохи инакше вбирають ся, а воно тим часом дрібниця.
._c._37-1.jpg)
._c._37-2.jpg)
В сїм часї, як бачимо, люде наші скрізь кохали ся в хлїборобстві і найбільше з нього живили ся. Се видно і в мові: слово жито, котрим звали збіже, означає те, чим живуть люде: ще як люде не знали нїякої металїчної снасти, орудували камінем, почало ся на Українї хлїборобство; тепер же навіть в глухих сторонах, як от у Деревлян, про котрих київський лїтописець оповідав, що вони живуть „по звірячому, як худоба“, — і там люде орали і сїяли, і з того жили. В Могилах Деревлян і Сїверян знайшли ся серпи і зерна ріжного збіжа (жита, овса ячменю або пшеницї). В ріжних писаннях згадують ся майже всї теперішнї роди збіжа (тільки гречки нема), з знаряду хлїборобського — рало, плуг, борона, мотика, заступ (рискаль), цїп; говорить ся, як люде орали, сїяли, жали, молотили, віяли. Господарство значить було подібне до теперішнього; тільки що млинів не мали, а мололи на малих ручних жорнах. Водили худобу всяку, але птицї ще мало; за те богато займали ся бжільництвом: самі богато меду споживали, і продавали мед та віск, і податки князям теж медом та воском платили. По лїсових сторонах держали пчіл у бортях: в деревах видовблювали дупла, досить високо, щоб не дістати з землї, і в ті дупла пускали рої; де не було лїсів, держали рої в улїях. Звіроловство, з котрого колись головно жили, тепер стратило давнє значіннє, як розвинуло ся хлїборобство: ловили звіря більше для шкури нїж на поживу собі, або забавляли ся ловами богаті люде, бояри та князї. Звіря всякого по наших сторонах тодї ще богато водило ся. Князь київський Володимир Мономах в своїй науцї синам оповідає про свої лови: в Чернигові, каже, взяв я на узду 120 диких коней в тамошнїх пущах; по Роси теж
