визначено вибір гетьмана, і по сїм Наумов запитав, кого хочуть мати гетьманом. Всї в один голос назвали Апостола, і так по три рази запитавши, Наумов проголосив Апостола гетьманом. Апостол, як годить ся, відмовляв ся, але коли наставали на нього, прийняв вибір і зложив гетьманську присягу на вірність цареви. Була велика радість у всїх — описує в рапортї правительству Наумов.
Вже з сього оповідання бачимо, що повного привернення давнїх порядків українських все таки не було. При виборі гетьманським не було вже мови при укладаннє статей, які мали бути підставою української конституції; не потверджувано й старих прав українських іменем царським. Резидент царський Наумов мав разом з гетьманом полагоджувати ріжні справи, як от скарги на суд військовий. Сей військовий суд (ґенеральний) мав тепер бути мішаний, зложений з трох українських старшин і трох великоросийських офіцерів, визначених правительством. Скарбом військовим мали завідувати підскарбії — оден Українець, другий Великоросиянин. І в військових справах гетьмана з військом козацьким віддано під власть фельдмаршалови росийських військ. А хоч вірили Апостолови більш нїж кому з української старшини, проте по виборі його на гетьмана одного з його синів держали в Петербурзї як закладня, для більшої вірности. Полїтика царя Петра таки не минула дурно й не була цїлком відкенена новим правительством.
Але Українці тїшили ся й тим, що позбули ся велямінівського правлїння й вернули ся до свого автономного житя — хоч і обкроєного. Апостол помаленьку і потихеньку пильнував скріпити власть і значіннє гетьманське, ослабити впливи й мішання в українські справи росийських мінїстрів і воєнних та адмінїстративних чинів. Заразом, як і Полуботок, пильнував завести кращі порядки в урядах і судах і в цїлім правлїнню українськім, оборонити нарід від кривд старшинських, вивести самовільство і хабарництво, щоб не було притоки росийському прави-
