У Глухові у городї, во всї дзвони дзвонять,
Та вже наших козаченьків на линїю гонять.
У Глухові у городї стрільнули з гармати —
Не по однім козаченьку заплакала мати.
У Глухові огні горять, у Полтаві димно.
На могилі гетьман стоїть — геть там його видно.
„Допевняй ся, пан-гетьмане, допевняй ся плати,
Як не будеш допевнятись, будем утїкати“.
„Ой ідіте же, панове, до Петра до свата,
Ой там буде вам, панове, велика заплата —
По заступу у рученьки та ще і лопата!“.
Сидить козак на могилї, сорочку латає —
Ой кинув ся до черешка — копійки не має.
Їхав козак на линїю та й вельми обдув ся[1],
Їде козак із линії — як лихо зігнув ся!
Полковник Черняк, що був при роботах на Ладозькім каналі, в 1722 р. так описував сю козацьку біду в доношенії своїм росийському сенатови: „При Ладозї у канальної роботи многеє число козаків хорих і померших знаходить ся, і що раз то більше умножають ся тяжкі хороби — найбільше вкорінила ся горячка і опух ніг, і мруть з того, одначе приставні офіцери, не вважаючи на таку нужду бідних козаків, за повелїннєм господина бриґадіра Лєонтиєва без жадного бачення немилостиво бють при роботї палками, — хоч і так вони її не тільки в день і в ночи, а навіть і в дні недїльні і празничні одправляють — без спочинку до неї приганяють. Бою ся я отже, щоб козаків тут не
- ↑ Мав черес повен грошей.
