се обіцяв їм платити гроші. Анти годили ся тільки з тим, щоб з ними мешкав і той Хилвудій; Хилвудій в тій справі поїхав до Царгроду, але на дорозї вхопив його візантийський воєвода Нарзес і казав забити в кайдани, як обманця, і на тім розбили ся ті переговори цїсаря з Антами.
Отак припадком щось довідаємо ся про наших предків тодїшнїх — якась отака пригода кине проміньчик світла й освітить перед нами те давнє житє, як жили, з ким воювали, який устрій мали ті наші козаки з VI віку по Христї.
У иньшого грецького письменника з того часу, Менандра, заховала ся звістка про боротьбу Антів з ордою Аварів, що посунула нашими степами в серединї VI в. Битви з ними випали нещасливо для Антів, чимало їх попало в неволю, і Авари стали пустошити землї Антів. Виручати невільників і мирити ся з Аварами Анти післали одного визначного чоловіка на імя Мезамира. Але той був чоловік гордий і смілий, не стерпів каґанови (старшому) аварському, відповів на його хвалькуваті слова сміло й різко. Тодї оден Болгарин, що був у каґана в ласках, став намовляти, аби того Мезамира вбити, бо він серед Антів має велику вагу і може їх підняти на Аварів, і каґан послухав, убив Мезамира, а Авари почали пустошити землї Антів ще гірше.
Про сю біду Аварів память держала ся довго між українським народом. Київський лїтописець записав оповіданнє про те, як Обри (Авари) мучили Дулїбів, українське племя, що жило на Волини; каже, що Обри запрягали в вози дулїбських жінок і ними їздили. „Були сї Обри тїлом великі, а умом горді, і погубив їх Бог: померли всї, і не зісталось нї одного, так що стало ся прислівє: „погинули як Обри“, каже той лїтописець. Але Обри не погинули так скоро, а тільки перейшли далї, на Угорщину.
11. Українські племена. Отакі степові бурі, як отсей аварський погром, не могли налякати привичних до всякої біди степових Українцїв, і вони далї держали ся в степах і посували ся все далї: на схід до Азовського моря, на захід до Дунаю. Їх розселенню багато помогло се, що в каспійських степах з кінцем VII віку запанувала нова орда. Хозарська, не така хижа, як иньші: побираючи ріжні доходи з торговельних городів на каспійськім та азовськім побережу, вона навпаки дбала про спокій та безпечність в тих краях, не перепускала зза Каспійського моря нових турецьких орд, що тиснули ся в чорноморські степи, і так стало тут спокійнїйше та безпечнїйше. Українцї на своїх нових оселях почали господарити, кохали ся в хлїборобстві, в торговлї, а відзвичаювали ся від війни. Було се добре, та не зовсїм. Бо відзвичаїли ся від того воєнного, трівожного житя, яким давнїйше жили, і як
