ков, що господарили в них по давньому; задержали свої маєтки деякї пани-шляхтичі, що пристали до козацького війська й повипрошували собі потвердження на маєтки свої від царського правительства; а за ними почали собі випрошувати грамоти на маєтности і козацькі старшини.
Зайнявши місце польської шляхти, козацька старшина, як уже згадувано, вважала себе також за панську верству, що має стати на місце шляхти. Старшинські роди приймають герби шляхетські, винаходять або й видумують собі родоводи від ріжних щляхецьких родів. За недостачею власних збірників законів, які б нормували новий лад, вони по судах і урядах міських і козацьких уживають старі збірники законів — Литовський Статут і Магдебурське нїмецьке право міське, і з них старі понятя про права панські, властительські починають всякати в нові відносини, точать самі підстави нового ладу та зводять його поволї на старі дороги. На підставі тих старих законів серед старшини росли й скріпляли ся права на землю, права на селянський, не козацький люд.
Свобідні, незайняті землї старшина освояла без всяких формальностей, так само як робили то козаки й селяне — тільки її заїмки були далеко більші, обраховані не на працю власних рук, а на підданську, кріпацьку. Не вдоволяючи ся землями пустими, старшини випрошують від гетьмана, полковників, а то й від царського правительства, землї заселені, на яких жили вільні селяне і господарили на своїх землях як на власних. Несподївано сї селяне з своїми землями опиняли ся в руках „пана" — старшини, і коли сьому паноаи удавало ся дістати потвердженне за якусь заслугу від царського правительства — западала клямка на віки: так як за польських часів соймове або королівське наданнє віддавало землї й їх вольних осельників на власність польському шляхтичеви. Знаємо вже, що р. 1687 гуртом потверджено за старшиною все, що встигла вона за той час випросити від гетьмана; старшина хотіла тодї, щоб і на будуще царське правительство гуртом потвердило надання гетьманські й вищої старшини, а також землї купле-
