полїтики, боярин Вас. Ґолїцин, улюбленець царевни Софії, тодїшньої правительки, що правила іменем своїх малолїтнїх братів царевичів Івана і Петра.
Самойлович, знаючи обставини степової війни, дав розумні поради, як треба повести сей похід: іти з раннєю весною і великою силою. Але порад сих не послухали, в похід пішли пізно, коли трава вже висохла; Татари випалили степ, і прийшло ся вернути ся нї з чим. Се дуже засмутило Голїцина, бо могло підірвати його позицію; йому треба було знайти, на кого зложити вину. І от старшина, зміркувавши се, подала Голїцину, вертаючи ся з походу, донос на Самойловича, що се він умисно так підстроїв, аби похід не вдав ся, бо взагалі Москві був неприхильний, а союзови з Польщею й війні з Кримом поготів. Хоч се була все чиста брехня, то царівна з Голіцином, не памятаючи заслуг старого гетьмана, вхопили ся за се, щоб звалити на нього вину походу. Ґолїцину дано порученнє зсадити Самойловича з гетьманства, з огляду на незадоволеннє на нього старшини, вислати його з родом до Москви й вибрати нового гетьмана. По тім Самойловича арештовано і з старшим сином без суду вислано на Сибір, а маєток забрано і розділено по половині — одну половину до скарбу царського, другу до скарбу військового. Меньшого сина Самойловича, полковника чернигівського, тому що він „бунтував“ — пробував відбити ся при арештї — дано під суд, засуджено на смерть і немилосердно страчено в Сївську. Старий Самойлович два роки пізнїйше вмер на засланню в Тобольську.
Тим часом на першу вість про арештованнє Самойловича в вій-
