спільної війни з Туреччиною. Але разом з тим вели ся переговори про мировий трактат Москви з Туреччиною. Московські бояри питали ся тодї Самойловича і він радив Полякам не вірити, в союзи з ними не заходити, а помирити ся з Туреччиною, але виторгувати від неї землї від Днїпра до Днїстра, а бо хоч до Богу. Московське правительство послухало сеї ради, але хан спротивив ся, і стали на тім, щоб границею прийняти Днїпро, а край між Днїпром і Богом зіставити пустим. Так і списано трактат між Москвою й Туреччиною в 1681 р.; але при затвердженню його в Царгородї вичеркнено сю статю, щоб землї між Днїпром і Богом зіставали ся пусті, — бо Туреччина хотїла їх освоїти.
Але се вело ся їй дуже тяжко. По чигринських походах 1677—8 рр. Турки зіставили правобічну Україну під реґіментом Юрася Хмельницького: сподївали ся, що славне імя притягне до нього людей, але Юрась крім славного імени нїчого взагалї не мав і не спроміг ся нїчого путьнього зробити в таких трудних обставинах. В 1681 р. Турки забрали його з України, а її віддали під начало волоського воєводи Дуки,[2] і той через своїх людей зайняв ся кольонїзацією сього краю, закликаючи людей на тутешнї осади й обіцюючи їм довголїтнї свободи. На сї заклики пішли люде назад зза Дїнпра, скоштувавши, що й там не з медом. Але Дуку вхопили
- ↑ А військо московське, К козацьке, Д Днїпро, И козаки в човнах, Ді, К Чигрин, З і КВ війська турецькі (пояснення Величка).
- ↑ Український лїтописець Величко оповідає, що Юрась Хмельниченко, потім ще раз був висланий на Україну, після Дуки але скінчив гірко, бо за те що замучив одного богатого немирівського Жида Турки засудили його на смерть в Камінцї й задушили. Але се досить сумнївне оповіданнє — з иньших джерел про се нїчого не знаємо.
