неві полки з початку зістали ся при Дорошенку, але скоро з Запорожа стали виходити нові гетьмани, поставлені Запорожцями — з початку Петро Суховієнко, прозваний Вдовиченком (1668), потім, як його погромив Дорошенко, на його місце вибрано на Запорожу Михайла Ханенка (1670). Сї запорожські гетьмани баламутили пограничні полки й робили багато клопоту Дорошенкови — переманювали на свою сторону Татар та пробували підірвати Дорошенка й на правім боцї; почавши від 1669 р. він все мусїв вести дрібну війну з ними. Коли у Дорошенка попсували ся відносини із польським правительством, тому що воно не хотіло сповнити бажання Дорошенка — відновити Гадяцьку унїю і признати правобічну Україну самим тільки козакам, — тодї Ханенко війшов в переговори з польським правительством. Він не бажав майже нїяких уступок, отже польське правительство признало його гетьманом замість Дорошенка. Підтримувати його, правда, не спромогалось, і Ханенко великої сили тут не мав, а все таки бороздив Дорошенку і утрудняв і без того трудне його становище.
З Многогрішним, після того як його потверджено на гетьманстві, Дорошенко помирив ся і підтримував з ним добрі відносини, — хоч і нарікав на таких „покутних гетьманчиків“. Вони були однодумцї в полїтичних справах і в відносинах до Москви старали ся не перешкоджати один одному. Обох їх дуже смутив подїл України між Москвою і Польщею, довершений тим перемирєм 1667 р. Особливо займало всїх питаннє про Київ, що був тільки на два роки зіставлений за Москвою, і потім мав відійти до Польщі; Москва потім його не віддала, але на Українї тим часом дуже трівожили ся і нарікали на Москву (потім сї нарікання Многогрішного дали привід ворогам повалити його).
Не можучи дійти до кінця з Москвою анї з Польщею, Дорошенко все більше налягав на Туреччину. Народови гадка про підданство бісурменови була ненависна, так що Дорошенко мусїв таїти ся перед ним з своїми відносинами до султана. Спустошення, що чинили на Українї його союзники Татари, викликали велике невдоволеннє. Але в тодїшнїх обставинах Дорошенко не бачив иньшого способу вивести Україну з тих нетр, в яких вона застрягла, й закликав султана, аби сповнив свою обіцянку — поміг Українцям визволити ся від Польщі. Сї пригадки довго зіставали ся без успіху. Але 1671 р. султан Магомет ІV постановив іти на Україну і сповнити свою обіцянку. З кінцем того року оповістив він Польщу, що буде воювати її за те, що нападає на землї присяжника султанського Дорошенка і на весну 1672 р. з великою армією рушив на Україну. Наперед післав кримського хана той з Дорошенком розігнав віддїли польського війська, які були на Українї, та козаків Ханенкових. Сам султан, обложи в Камінець на По-
