могло порозуміти ся з Хмельниченком. По кількох днях збентежений Шереметев став відступати назад, сподїваючи ся через те скорше здибати ся з Хмельниченком, і став під Чудновим. Але з Хмельниченком тим часом вели переговори Поляки, намовляючи його відступити від Москви і відновити унїю з Польщею. До сього ж намовляв його і Виговський, що таки хотїв утримати гадяцьку унїю. Не можучи нїяк зійти ся Шереметєвим і маючи против себе сильніше польськотатарське військо, Хмельницкий завагав ся. Старшина, ображена на Москву, що так їх підійшла попереднього року, не противила ся згоді з Польщею. Але Поляки також не були розумнїйші від московських політиків і покладаючи на трудне тодішнє становище Українців, уже не згодили ся відновити Гадяцьку унїю, так як була уложена, а викинули з неї все, що говорило ся про велике кн. Руське. На таку унїю старшина не мала охоти приставати, але не час був противити ся і кінець кінцем згодили ся. Шереметєв по сїм мусїв піддати ся Полякам — віддав їм зброю, запаси і пообіцяв вивести всяке московське військо з України. Зірвав серце на козацькім війську, що було з ним: видав його Полякам і Татарам, аби ті не грабували й не брали в неволю московського війська. Такий мерзкий вчинок викликав, по всїй Українї великі жалї і гнїв на Москву.
86. Роздвоєннє України. Московські полїтики одначе не схаменули ся й тепер, не подумали відступити від своєї полїтики, аби прихилити до себе українське громадянство: задоволити його і так уже невеликі бажання, щоб не хилило ся до Польщі. Москва далї вела свою лїнїю і супроти таких хитань Українцїв навіть ще більше налягала на те, щоб забрати Україну як найбільше в свої руки, завести своїх урядників, заставити московськими залогами, взяти все під московське начальство. На її щастє чи нещастє Поляки нїчого не зробили, щоб скористати з розгрому московських сил під Чудновим. Московські залоги не були з України виведені. Приборкано повстання української людности, що близше придививши ся тепер до московських людей, по чуднівськім погромі стала їх вигоняти і побивати. Походи, які Поляки потім робили за Днїпро, не тільки не привернули до них тутешнїх людей, але навпаки вони почали горнути ся до Москви, бачучи перед очима Польщу. Кінець кінцем лївобічні полковники: свояк Юрасїв Яким Сомко, полковник переяславський, і Василь Золотаренко нїжинський привели лївобічну Україну під власть московську і стали просити дозволу вибрати нового гетьмана на місце Хмельниченка, — бо кождий з них за свою услужність перед Москвою сподївав ся тепер стати гетьманом.
Москва одначе відкладала вибір, бо хотіла привести назад під
