а став ратувати товариша; жінка ледво вискочила, а одна дитина згоріла, та Скит тим не журив ся: дїтей, каже, ще можу мату, та й не знати ще, що з них буде; а такого другого побратима, як сей товариш, що стільки разів показував минї свою любов, не знати чи знайшов би я.
._c._29.jpg)
9. Словянські селища. Отак у степах наших цїлі столїтя товкли ся ріжні орди і племена скитсько-сарматсько-алянського роду. В горах Карпатських сидїли ріжні дрібні народи, мабуть з того ж кореня, так званого тракійського, з якого вийшли теперішнї Волохи (Румуни): такі були Беси, Костобоки, Карпи (від них мабуть і назва Карпатів). На підгірю галицькім бачимо нїмецькі народи, Бастарнів, що посували ся сюди з своїх північних осїдків. Племена ж словянські, як можна міркувати з усього, жили тодї далї на схід і на північ — по Днїпру в Київській околицї і вище, мабуть і на Волини, і далї на північ, в Полїсю, та й за Днїпром мабуть теж. Можна так міркувати, що названі Геродотом племена Неврів і Андрофагів, як він їх називає, се племена словянські на їх старих селищах, бо він каже, що се племена не скитські й живуть на північ далї від Скитів. У иньших письменників племя, що живе на середнїм Днїпрі (в теперішнїй Київщинї) звєть ся Амадоками. (див. карту 28). Взагалї ж з тих глухих країв не доходило майже нїяких звісток до письменних народів, Греків та Римлян.
Від римських письменників І і II в. по Христї знаємо, що словянські селища на півночи сягали тодї аж до Балтийського моря, в сусїдстві з Литовцями і Нїмцями. Називано їх тодї Венедами, так як прозвали їх Нїмцї. Нїмцї ґоти були їх сусїдами на заходї: займали лївий берег Висли. На сходї сусїдили з Словянами на балтийськім побережу племена литовські, а далї ріжні народи фінські, що займали тодї майже всї землї по Волзї (а пізнїйше помішали ся з словянськими, великоруськими переселенцями, прийняли їх мову і нарештї зовсїм злили ся з ними до купи, в оден народ великоруський). В київській околицї і далї на захід маємо від тих часів так звані похоронні поля — цїлі поля-цвинтарища, де поховані небіжчики, одні закопані, иньші спалені (мал. 29 і 30); при небіжчиках буває посуда і всяка всячина, трапляють ся і гроші римські з І — II віку перед Христом і пізнїйші.
На тих своїх старих осадах словянські племена сидїли дуже довго, бо зна від яких часів. Не без того, щоб при тім як рухали ся їх су-
