новий український автономний устрій не був продуманий до кінця і не проведений формально (се пробували зробити при гадяцькій унїї з Польщею 1659 р., але її конституція не устояла ся). Через се між понятєм краєвого правительства і понятєм козацького ладу, як устрою тільки військового, так би сказати — лишала ся щілина, в яку заходили постороннї претенсії, особливо московські, й викликали замішання, непевність, роздражненнє. Не доладу також було, що військові чини, старшинська чи військова рада, до котрої входили тільки козаки, а не всї стани людей — духовенство, міщангтво, селянство шляхта мали правити всїм краєм і всякого стану людьми. І тим більше що се було дїло нове, воно не укладало ся так легко, а викликало непорозуміння і боротьбу.
Новий лад занадто був клясовим, становим (сословним), звязаним з військом, і се робило трудности в переходї його до нового, всенароднього, краєвого значіння. Старі порядки військового самопорядкування, коли рада, зібрана з якої небудь нагоди ким небуд з козаків, без церемонії скидала гетьмана і старшину, — не підходили до нових відносин. Власть мусїла бути трівка, певна, коли відповідала за долю цїлого краю, особливо в таких тяжких і многоважних обставинах. Хмельницькому справдї удало ся, завдяки своїм талантом і щастю, дуже сильно підняти гетьманську власть против давнїйшого. Військова рада збирала ся тільки тодї, як уважав се потрібним гетьман, — зрідка, в найважнїйших справах, і то більше для форми. Обмірковували ся справи на раді старшини, яку також скликав гетьман, коли вважав потрібним. Але така переміна була занадто новою й свіжою, викликала невдоволенню серед деякої части козаччини, особливо на Запорожу, і наступникам Хмельницького не завсїди удавало ся підтримати свою власть над ра-
