ляли ся, як мине рік, убивали 50 найкращих слуг і 50 коней, потрошили й начиняли половою, і так розставляли наоколо могили царської тих слуг на конях, щоб її стерігли.
Се не видумки, бо й справдї над Днїпром знаходять ся могили царські, де поховано царів подібно, як оповідає отcе Геродот. Але поруч із такими дикими та не людськими поведїнками тих степовиків були у них, розумієть ся, і гарні звичаї. Так славило ся скитське побратимство, вірність скитських приятелїв. В таких воєвничих і диких часах велике дїло було мати вірного приятеля, і кождий степовик дбав про те, щоб мати такого приятеля. Знайшовши чоловіка вірного і відважного, справляв з ним обряд побратимства: в чашу з вином капали вони трохи крови з своїх рук, окунали в то свою зброю і потім пили з тої чаші, взявши ся разом; по сїм вважали ся вже ріднїйшими як брати.
._c._28.jpg)
Грецький письменник Лукіан позбирав ріжні історії про таких скитських побратимів. Оповідає, як оден бідний Скит сватав доньку боспорського царя, і коли всї женихи вихваляли свої богацтва, він похвалив ся, що не має стад і кибиток, але має зате двох дуже вірних побратимів; ті посміяли ся з нього і віддали царівну за иньшого жениха, що мав золоті чаші, богато возів і великі стада — „поставили вище, каже, худобу і непотрібні чаші та тяжкі вози як добрих людей“. Але сї доказали, що хороші побратими дорогші від того всього, бо викрали свому побратимови царівну, а її жениха і батька вбили. Оповідає ще Лукіан про одного побратима, як той дав вибрати соби око, щоб визволити з неволї свого приятеля, і про иньшого, що бувши разом з своєю сїмєю і з раненим побратимом в одній хатї, як та загоріла ся, лишив жінку й дїтей,
