охоту полагодити справу, і тому Хмельницький держав ся далі обережно. Сам нїби не виступав против Польщі, чекаючи, що йому привезуть комісари, але тим часом ріжні ватажки козацькі йшли на всі боки підіймаючи далї нарід і побиваючи шляхту й Жидів. Все Заднїпровє, вся Київщина крім Полїся і майже цїла Браславщина була вже в руках козацьких „загонів“, як їх називали. Ярема Вишневецький, володар величезних маєтків задніпрянських, найбільший ворог козаччини, бо вона найбільше його підтяла, — мусїв аж через Полісе тікати з Задніпрянщини, бо Київщина була в повстанню. Перейшов на Волинь і там пробував стримати козачину, що наступала під проводом Кривоноса (в піснях званого Перебійносом).
Хмельницький посував ся поволї теж на Волинь, чекаючи комісарів. Але перше нїж ті до нього перебили ся через загони козацькі, нове польське військо зібрало ся в полудневій Волини і почало наступати на Хмельницького. Тодї й Хмельницький рушив против нього й післав по Татарську орду. Зійшли ся під Пилявцями, маленьким замочком над р. Пилявкою. Хмельницький протягав час переговорами, поки діждав ся Татар, а потім вивабивши Поляків на битву, ударив з усїми силами козацькими й татарськими. Поляки програли битву, а наслухавши ся ріжних перебільшених страхів, які пішли потім по війську, рішили відступати. Але в нони пішла по табору чутка, що начальники вже втїкли з війська, і се навело такий переляк, що все польське військо кинуло ся тїкати куди видно. Козаки, заставши рано порожній табор потім гонили, побивали, ловили, обловили ся здобичею як нїколи...
Недобитки зібрали ся у Львові і віддали головне начальство Вишневецькому. Той позбирав гроші з міщан, з церков, з монастирів, але по всім тим покинув Львів, бо тут оборонити ся вважав неможливим, і подав ся до Замостя. Хмельницький посував ся поволї теж на захід, вичікуючи вибору нового короля, що мав би полагодити справу. Приступив так і під Львів; мав його властиво в руках, бо той стояв майже без усякої оборони. Кругом в Галичинї підіймало ся також повстаннє: селяне, міщане, разом з шляхтою українською підіймали ся, проганяли Поляків. Але Хмельницький не дбав про те. Простояв під Львовом два тижні, обстрілював місто, потім сказав, що жалує його задля Укра-
