законом 1638 р., могли перетримати цїлих десять лїт. Панам польським здавало ся, що се вони вже на завсїди задавили „козацьку гидру“. Аж тепер могло розвинути у всій своїй пишноті панське хозяйство на Україні, приборкавши „непослушних“. Як українська пісня то оспівала:
Зажурилась та й заклопоталась бідна вдова —
То то не бідна вдова, — то королевська земля:
Що стали Жиди великий одкуп давати —
Стали оден другого на милю оранди становити...
Як іде український козак то й корчму минає,
А Жид вибігає та українського козака за чуб хватає.
Та ще його двома кулаками по потилицї затинає:
Ще ж і тим Жидове не сконтентували,
Що три річки в одкуп закупляли:
Що мав би чоловік піти та рибя піймати, —
То ше він до річки не добігає.
Уже він Жидови за одкуп найкраще обіщає...
Щеж і тим Жидове не сконтентували —
Де була яка річка велика, мости в одкуп забрали:
Од верхового по два шаги брали, А од пішого по шагу.
А од бідного старця, шо він випросить.
То одбирали пшоно та яйця.
78. Повстаннє Хмельницького. Таке сильне придавленнє українського житя одначе само не віщувало трівкости новим порядкам. Всї з невдоволеннєм терпіли їх, чекаючи тільки першої нагоди, щоб скинути. І реєстрові козаки, позбавлені самопорядкування та піддані чужим для них і неприхильним начальникам Полякам; і козаки виписчики, виключені з війська, що на рівнї з селянами мусїли нести всї тягарі й корити ся панським посїпакам, а ще й зносити всякі напасти і наруги від росквартированих польських вояків; І українське селянство, що шукало земель безпанських, а з страхом і гнівом бачило, як наступає на нього кормига панщинна; і українське міщанство, і духовенство, що стратило поміч і оборону, яку мало в козаччинї. Весь новий порядок держав ся на однім: на спокою в Польщі, що вона своє військо могла тримати на Україні й козаків не
