сторони, старшувала над сими племенами орда Скитів, і від неї всї сї степові племена звали ся теж Скитами. Потім вона ослабла і гору взяла орда Савроматів, або Сарматів, і по її імени степові племена звали ся Сарматами. Се було в IV і III віках перед Христом. Ще пізнїйше, в часах коло Різдва Христового, взяла гору орда Алянська, і в І та II віцї по Христї степові кочові племена звали ся Алянами. Так зміняли ся ймення через переміну старших орд, що слабли й розбивали ся через вічні війни, які вели між собою, і від натиску все нових орд, що сунули сюди з Азії, з Туркестану, уступаючи ся під натисками турецьких орд. Під сим натиском степові орди і племена все посували ся на захід, з каспійських степів на Дін, з Дону на Днїпро, з Днїпра на Дунай. Де-котрі мандрували в степи теперішньої Угорщини, на середнїй Дунай, иньші уступали ся далї на північ, на Поднїпровє; далеко в лїси одначе не могли заходити, бо привикли до житя степового, кочовничого, переходячи з місця на місце з своїми стадами.
Так сї степові племена іранські товкли ся в наших степах яких тисячу лїт, від приходу Скитів до того часу як розгромили їх иньші народи — Ґоти з заходу, а Гуни від сходу, і потім зістали ся тільки останки їх на Дону, на Кавказї і в Криму. На Кавказї й досі єсть нарід осетинський — се потомки тих степових народів, загнані в гори иньшими народами.
8. Звичаї степовиків. Ті степові племена називали ся ріжними йменнями, але вони були одного роду і мали у себе богато подібного. Головні орди, котрі старшували в степах, звичайно були дикі і воєвничі, тим і підбивали собі иньших; підвластні були більш хазяйновиті, покірні, тому піддавали ся тим дикунам. Про воєнні звичаї Скитської орди, що панувала в степах в V віці перед Христом, богато оповідає Геродот, наслухавши ся про неї оповідань від чорноморських Греків.
Скит, убивши першого ворога на війнї, пив кров з нього, а голови всїх убитих ворогів вони приносили до свого царя, і хто принїс голову, мав пайку здобичи, а хто не принїс, нїчого не діставав. Хто вбив найбільше ворогів, тому показували всяку честь і на всенароднїх пирах йому давали подвійну порцію вина. З голови убитого ворога здирали з волосєм шкіру (скальпували), і вичинивши такі шкірки, потім чіпляли на узду коня або робили собі з них ріжні причандали, пишаючи ся ними. В кождім окрузї було святище бога війни, на нїм стояв старий зелїзний меч, як знак того бога; в честь його Скити що року справляли свято, різали на жертву всяку худобу, а з невільників узятих на війнї теж з кождої сотнї одного жертвували: різали його над чашею, збирали кров у чашу і виливали ту кров на меч.
