гетьманом, безлїч ходив на турків і ніколи навіть рани на війні не дістав. Мав золоту медалю від папи Павла (що був папою в другім десятилїтю XVII в.), а дістав її за те, що здобувши турецьку галєру іна нїй взявши в неволю багато Турків, триста тих турецьких бранцїв привів до Риму і подарував папі. Сам король силкував ся якось виратувати його від смерти, але не міг. Намовляли Судиму перейти на католицтво, подаючи надію, що се його уратує, і він послухав, але се нїчого не помогло: стято його, потім тїло розрубано і повішено на чотирох рогах міських, улиць.
Відсилаючи Сулиму і його товаришів на смерть, реєстровці просили і короля ріжних пільг: аби їх старости не кривдили, та й гроші за службу, давно вже не плачені, аби раз уже їм заплатили. Король обіцяв, та не було чим виплатити, як звичайно; навїть кодацький замок не було чим відновити. Тим часом наказувано козакам, аби на море не йшли й своєвільних пильнували. Але се приходилось їм все тяжше, бо не тільки виписчики, а й реєстрові козаки все більше почали бунтувати ся. жалуючи ся. що від них 2служби й послуху хочуть, а грошей не платять і від утисків панських і старостинських не дають оборони. Кисїль, що був тодї комісаром, старав ся підтримувати порядок, прикладом Жолкєвского роздаючи гроші між, старшину, аби гамувала, „чернь“ козацьку. Тодїшнїй гетьман Томиленко і писар військовий Онушкевич теж старали ся гамувати як могли; але козаччина бунтувала ся, особливо козаки правобічні: Черкаський і Чигиринський полк, а головним привідцею невдоволення був Павлюк Бут.
На хвилю заняли козаків справи кримські. Хан тодїшнїй Інаетґерай, збунтувавши ся на султана, теж як колись Шагін-ґерай, намовляв козаків, аби разом з ним ішли воювати Турків і їх підручників. Козаччина своєвільна з Павлюком справдї рушила в Крим і се трохи протягло спокій на Українї. Але вернувши ся з кримського походу на Запороже на весну 1637 р. Павлюк почав відти підіймати козаччину. Уже тепер і гроші, привезені нарештї королівськими комісарами, не
