над ним треба припинити); коли Конєцпольский умер, то шляхта Київського воєводства оружним походом, зібравши до 12 тис. людей, пішла на гнїздо Лаща і вигнала відти всїх його людей і сїмю, аби не було й слиху про них.
Отакого чоловіка пустив тепер Конєцпольский перед себе гамувати людей; можна собі уявити, що він виробляв! Сучасник Киянин, що переказує тодїшнї поголоски, оповідає, що Лащ напавши на Лисянку на сам Великдень, застав людей в церкві і порізав їх усїх, від попа почавши, а скінчивши жінками й дїтьми; про містечко Димир теж каже, що Поляки тодї цїле вирізали. Цїле не цїле, але сї звістки малюють вперед нами тодїшнїй настрій — можемо з того знати, які почутя живили в собі люде на Ляхів, і зрозуміла річ, що де Українцї надибали Ляхів вояків, то теж платили чим могли.
Така дрібна війна зайняла цїлий місяць квітень. Козаки за сей час зібрали ся під Переяслав, приготовили ся до війни, заставили Днїпровий беріг своїми заставами. Конєцпольский, позбиравши яке міг військо, перейшов під Київом Днїпро, але наскочивши на козаків, мало не опинив ся в неволї і чим скорше вернув ся назад. Потім уже з більшою обережністю переправив своє військо і розложив його в шанцях між Дніпровим берегом і Переяславом, щоб не заступили його з заду козаки. Та через се його військо, і так невелике, ще більше змаліло і він попросту не мав з чим зачіпати козаків: його приступи під козацький табор козаки побивали й громили. Чекав помочи від короля, але той теж не мав чим помогти, а дрібнїйші полки, що йшли до польського війська, не могли пробити ся до Переяслава через побунтовану Україну. Повстанцї українські ходили по всїй Поднїпрянщинї, побивали і грабили польські роти і тих Поляків, що Конєцпольский розставив над Днїпром. Нарешті по двох тижнях тої переяславської війни стала ся рішуча битва.
Се та битва, що на основі пізнїйших переказів оспівана була Шевченком в „Тарасовій Ночи“:
