против правительства — теж помагало спокійнїйшим відносинам, і якось згода стояла, хоч старшина сильно гнівала ся на правительство, що не цїнить всього того що вона робить для нього, всіх служб і послушности. Заступник Конєцпольского на Українї. Стеф. Хмєлєцкий з свого боку підтримував добрі відносини з козацькою стороною і скільки від нього залежало, пильнував не наприкряти ся їй. Не дуже пильнував куруківських постанов — і до якогось часу згода стояла.
На гірше пішло, як вмер Хмєлєцкий, а натомість з шведської війни вернув ся знову на Україну завзятий ворог козаків Конєцпольский, і з ним незаплачене польське військо (з кінцем 1629 р.). Поляків розкватировано на Українї, на великім просторі (говорили, що Конєцлольский умисно їх роскидав, аби не вчинили бунту), і сї польські вояки сильно докучали козакам і всякій иньшій українській людности. Се викликало серед неї супротивления і бунти, а тим часом Конєцпольский домагав ся, аби у всім сповняли ся куруківські постанови і кождий непослух зараз збирався „кровю хлопською гасити“. Гетьман козацький Грицько Чорний, потверджений правительством, сповняючи його накази, чи сам від себе стараючи ся, вислав жаданнє на Запороже, аби тамошнї козаки вийшли „на волость“ і прилучили ся до реєстрового війська „для послуг воєнних“. Коли ж ті не послухали, виписано їх з реєстру. Тодї Запорожцї під проводом Тараса Федоровича весною 1630 р. рушили на волость. Чорного здурили, що йдуть в послушности, потім напали несподівано, вхопили його і приставивши до війська, засудили на смерть і стяли. Довідавши ся про се, реєстровцї почали тікати до польського війська, що стояло в Корсунї. Запорожцї, приступивши, почали їх добувати; прості реєстрові почали переходити до Запорозцїв, лишаючи старшину; міщане корсунські почали громити Поляків з свого боку; вояки польські мусїли утїкати з самою душею.
Так почало ся повстаннє. Запорожці розіслали по Українї свої
