Владиків посвячено, але стояло далеко важнїйше питаннє — як добити ся для них права сповняти свою службу владичу? Як виробити для них свобідний вїзд в їх епархії, щоб правительство не боронило їм своє дїло робити? Київське громадянство і старшина козача сподївали ся, що правительство польське, потрібуючи козацької помочи, мусить зробити православним сю уступку.
Польща переживала тодї дуже тяжкі часи. З тої причини, що Польські своєвільні банди, так звані лисовчики помогали цїсареви Фердинандови против семигородського князя, що був присяжником туреньким, султан рішив розпочати війну з Польщею. Доправили ще й козаки, що були під проводом Бородавки: вчинили похід на Царгород, пограбували його околицї з нечуваною відвагою і нагнали такого страху, що приходило ся киями гнати турецьких матросів, аби йшли на свої ґалєри, плисти против козаків; неможна було дати козакам ніякого відпору і вони попустошивши царгородські околицї пішли собі далї бушувати по Чорному морю і робити що хотїли. Султан після сього звелїв турецькому війську рушити на Польщу і під кінець літа воно зближило ся до границь молдавських. Жолкєвский з тим військом яке мав пішов на зустріч, щоб зійти ся з військом молдавським, але Волохи, побачивши таке мале військо, не хотїли йти з Жолкєвским на Турків. Він мусїв вертати ся і недалеко Днїстра Турки його погромили; сам Жолкєвский наложив головою, його помічник, гетьман польний Конєцпольский попав у неволю; мало хто виратував ся.
Так Польща зістала ся зовсїм без війська і з великим страхом чекала нового турецького походу на другий рік. Нещастє, що спіткало Жолкєвского, толкували тим, що він не заручив ся помічю козаць-
