фора Тура Печерську лавру — сей найбогатший монастир і взагалї найсильнїйшу твердиню православну, то київський воєвода Василь-Константин Острозький анї пальцем ворохнув, аби сповнити королївський наказ. Коли ж король післав свого дворянина, щоб силоміць відібрав Печерський монастир від Тура і віддав митрополиту-унїату, — Тур оружною рукою відборонив монастир, обсадивши його воєнним народом, а потім з ріжними „Наливайками“, як скаржили ся унїати, оружною силою боронив маєтки печерські, що король хотїв відібрати від нього. Так само відборонено Жидичинський монастир — найбільший з волинських монастирів.
Але страх переймав православних, коли вони думали про будучність. Що буде, як король далї обсаджуватиме всї духовні посади самими унїатами? Як вимруть ті владики й архимандрити, котрі тримали ся при православній вірі, і на їх місце прийдуть унїати? Хто ставитиме священиків православних? хто святитиме церкви? Хто боронитиме православних, як вимруть ті вельможі і достойники, які ще зістали ся вірними православній вірі і своїй народности українській? Король всї виднїйші уряди давно давав тільки католикам. На дальші заходи соймові все меньше зіставало ся надїй, бо шляхта все більше польщила ся і католичила ся, і все меньше могли мати православні своїх заступників не тільки в верхнїй палатї (сенатї), але і в палатї посольській.
Сей перехід українських панів і шляхти на католицтво підтинав в коренї всї надії й рахунки православних. Мелетій Смотрицький (син Герасима, ректора Острозького), звісний богослов і письменник, в своїй книзї „Тренос або плач східньої церкви“, виданій 1610 р., незвичайно сильними словами малює горе православних з приводу сього явища — зради найвизначнїйших родів православних своїй вірі і народности. Без опіки й охорони можних панських і княжих родів не чули себе безпечними і міщанські громади та їх просвітні й національні органїзації. Берестейське брацтво наприклад король з Потїєм, місцевим владикою, розгромили до решти. В Вильнї, найбільшім тодїшнїм центрі білоруського церковного і культурного житя, силоміць, військом відбирано від православних церкви, розбивано замки й двери й віддавано унїатам. Король під ту пору трапив ся в Вильнї; православні, обступивши його на дорозї, падали з жінками й дїтьми на коліна перед ним,