Але не в сїм однім патріархи мали несщасливу руку в своїх мішаннях в справи української церкви. Україна взагалї відвикла давно від усяких мішань патріархів в її церковні дїла. І давнїйше патріархи дуже рідко до них мішали ся, а за останнї столїтя майже зовсїм перестали — от посилали до них по благословеннє для новопоставленого митрополита та й тільки. Митрополит не знав властиво нїякої власти над собою крім правительства, владики — також. Аж тут — річ небувала — приїздять самі патріархи на Україну. З початку антіохийський (1585), потім константинопольський (1588). Їхали вони властиво до Москви, розстарати ся на гроші в своїх тісних обставинах; українські справи їх цїкавили мало. Не розглядали ся в тутешнїх відносинах і не знали їх; але коли до них звертали ся в ріжних справах, то роспоряджали сй дуже рішучо.
._c._185.jpg)
А при тім хапали ся справ як раз меньше важних, з котрими українська церква ще могла б жити й тисячу лїт без особливої, шкоди, а тим часом патріархи робили велику історію з тутешнїх звичаїв, які їм здавали ся непорядками. Наприклад на Українї святили ся в священики і на иньші церковні степенї люде, які були два рази жонаті; се був тутешнїй звичай, але в грецькій церкві се вважало ся недозволеним, і патріархи вважали таких священиків поставленими беззаконо, грозили клятвами владикам, які б таких священиків у себе терпіли, і таке иньше. Єремія, взагалї чоловік дуже горячий, мало розважний, скинув самого митрополита Онисифора Дївочку, за те, що перед посвященнєм був два рази жонатий, хоч, здаєть ся, поза тим був митрополит з нього зовсїм не злий. І в иньших справах Єремія поступав різко, скоро, не дуже вглядаючи в справу, слухаючи кого небудь — насварив владиків, загрозив клятвами, скиненнєм з урядів. А й виїхавши, присилав ріжні розпорядження, міняв і переміняв, настановляв своїх наглядачів (екзархів) над владиками і скидав їх, а ще й не завсїди можна було розібрати, кого слухати, бо зявила ся цїла туча ріжних грецьких прой-
