63. Унїя. Успіхи брацького руху одначе отемняла тяжка хмара непорозумінь з духовенством і владиками. Я вже сказав, що ті великі права супроти духовенства й епископів, які дали львівському брацтву патріархи, були дуже небезпечним і непотрібним дарунком, бо втягали брацтво в зовсім непотрібну боротьбу з духовенством і накликали між иньшими причинами також і сим велику біду — що православні владики почали шукати собі захисту в католицькій церкві. По здавна заведеному порядку православної церкви владики привикли правити дїлами своєї єпархії як повні хозяїни. За останні столітя власть митрополита підупала, православних князїв не стало, собори епископські бували рідко, і владика, раз купивши чи випросивши собі свою епархію у короля, привик правити нею без контролї, нїкого не питаючись, на нїкого не оглядаючись, окрім правительства. Аж тут якісь міщане, котрих і за людей не мав шляхтич-епископ (епископи мали бути з шляхтичів, такий порядок завів ся) — „прості хлопи, шевцї, сїдельники, кожемяки“, як відзивали ся владики про братчиків, — беруть ся показувати владицї, як він має правити своєю єпархією! Як се було знести?!
Як тільки львівські братчики, сповняючи порученнє патріарха Иоакима, почали заводити порядки між тамошнїм духовенством, зараз вийшла у них за се тяжка сварка з владикою Балабаном — і зовсїм непотрібно! Ґедеон Балабан був досить освічений владика, з добрими замірами, підтримував досї освітнї заходи брацтва, — але не міг стерпіти, коли йому ті „прості хлопи почали мішати ся і показувати, що має бути, а чого не має бути. Він відповів їм, що патріарх Иоаким до української церкви нїякого дїла не має, й його постанови для неї нїчого не значать. Але братчики перенесли свою справу з ним на рішеннє константинопольського патріарха, а сей, послухавши оповідань Иоакима про церковні непорядки на Українї потвердив всї роспорядження Иоакима, докорив Ґедеону за його суперечку з брацтвом і загрозив, що положить на нього анахтему, коли далї буде противити ся брацтву. Ґедеон не услухав його, прокляв брацтво львівське і почав робити йому всякі перешкоди. А коли патріарх сей, Єремія на імя, сам приїхавши на Україну, ще й тут розібрав дїло на місцї і став рішучо по сторонї брацтва та вийняв його з власти владики, — владика Ґедеон був тим так гірко розжалений, що удав ся до свого недавнього ворога, арцибіскупа львівського — просив, аби той визволив владиків з неволі патріаршої. Так зпоміж владиків українських став він „чиноначальником відступлення від патріархів“
Се був дуже гіркий овоч нерозважних патріарших роспоряджень.
