ковній дорозї. Се не вдоволяє сучасного громадянства в потребах культури світської, приладженої до потреб полїтичного і громадського житя Польсько-литовської держави, але як я вже сказав — тодїшнї патріоти вважали православну віру тим одиноким ґрунтом, на котрім можна ще утримати останки української чи білоруської інтелігенції: що сходило з того ґрунту, пропадало для народнього житя.
Протягом другої половини XVI в. висувають ся то тут то там невеличкі огнища такої роботи над відролженнєм культури, книжности й освіти; мало про них знаємо, не всї їх знаємо, але й ті, які знаємо, дають понятє, в яких напрямах ішла та робота.
Так на українськім пограничу в Заблудові, в маєтностях українського магната (з Київщини родом) гетьмана литовського Григорія Ходкевича (властиво Ходковича) в 1560-х рр. засновуєть ся друкарня і в нїй друкують книжки прийняті Ходкевичом перші моськовські друкарі — Іван Федорович і Петро Мстиславець, що мусїли тікати з Москви від розгїнваного друкарською новиною московського народу. 1569 р. вийшло тут Учительне Євангелїє (збірник поучень на євангельські тексти). 1575 псалтир. Але далї Ходкевич стратив охоту до сього діла, й Іван Федоревич, покинувши його, перейшов до Львова. Другий московський виходень, князь Курбський, що втїк від лютости царя Івана Грізного, основавши ся на Волини, в Ковлю, громадив там в тімже часі (в 1560-х роках) книжних людей, робив переклади грецьких отцїв, вів зносини і листував ся з виднїйшими людьми на Україні й Білоруси, накликаючи їх, аби міцно тримали ся своєї віри, не лакомили ся на католицьку культуру. Третїй такий кружок збираєть ся в Слуцьку на дворі кн. Юрия Слуцького, потомка київських князїв Олельковичів, тут також збирали ся ріжні книжні люде, а потім, як оповідає оден сучасник (в 1581 р.), була тут друкарня і школа, тільки, на жаль більше нїчого про них не знаємо.
Значно важнїйшим і тривкійшим центром такої нової культурної роботи був Острог на Волини, князївство князїв Острозьких. Князї Острозькі, потомки київського княжого роду, визначили ся здавна тим,