сього ще не було або ще тільки зачинало ся, але мусїло б піти в сїм напрямі, бо громадянство українське і білоруське шукало собі помочи і ратунку, де могло, і як би не той погром солоницький, певно вже з кінцем XVI в. козаччина взяла б в національнім житю подібну участь, яку через свій розгром взяла тільки чверть віку пізнїйше.
Обставини вели до того неминуче. Українське громадянство важило ся на житє і на смерть в боротьбі з грозою спольщення, що насувало ся на нього.
Ми бачили, в які обставини поставило український нарід польське панованнє. Українським масам народнім принесло воно поневоленнє і економічну руїну. Міста привело до упадку, українському міщанству загородило дорогу до промислу і торговлї. Шляхта українська була одинокою верствою, яку закони держави допускали до голосу і впливів в полїтичнім житю, але й її польське панованнє відсунуло від всякої полїтичної ролї і значіння і звело в дїйсности її полїтичні впливи на нїщо. Українські шляхтичі не організовані, розбиті від разу і затоплені польським шляхетським потопом, в західнїй Українї від початку побачили себе збитими з усїх позицій.