і на них умістили гармати. Табор був міцний і приступом узяти його було неможна. Доброго війська козацького було ще коло 6 тисяч, а друге стільки ріжного народу неспосібного, жінок, дїтей то що. Жолкєвский задумав томити козаків облогою, не даючи вигоняти худоби, і коней на пашу, та мучив гарматною стрільбою, а заразом ведучи переговори, силкував ся розєднати козаків: викликати між ними підозріння і незгоду. Ся інтриґантська робота дійсно не зістала ся без успіху. Стара ворожнеча Запорозцїв і Наливайківцїв ожила наново серед такого тяжкого настрою. Почали ся сварки, далі кріваві розрухи. На одній радї розпочала ся бійка, і серед неї убито Лободу; але Наливайкови не удало ся взяти булаву: вибрано гетьманом Кремпського, а Низовцї не могли забути Наливайкови убийства Лободи. В козацькім таборі було гірко; худоба здихала без паші; кулї польських гармат забивали людей і коней, трупи гнили серед табору і серед гарячого лїта робили повітрє неможливим. Трудно було підтримати порядок і завзятє в таких обставинах, і велика то річ, що козаки таки тримали ся ще.
Жолкєвскому одначе також було не легко. Припасу для війська було дуже тяжко дістати, і він переконав ся, що скорше його військо вигине з голоду нїж козацьке: вояки його змучили ся неустанною сторожею. А тим часом над Днїпром громадили ся нові полки козацькі під проводом Підвисоцького та умисно пустошили Подніпрове, щоб тим відтягнути Жолкєвского від облоги, а з Запорожа йшли нові полки козацькі човнами, ратувати козацьке військо під Лубнами. Жолкєвский силкував ся їх відвести, як перед тим Лободу: посилав до них, що не має против них нїчого, нехай не встрявають тільки до бунту, — але ті не послухали. Як би вони надтягнули під Лубни — Жолкєвскому була б біда. Але козаки в солоницькім таборі, відрізані від світу, не знали, що ратунок такий близький.
Жолкєвскому треба було зробити останню пробу, щоб настрашити козаків і змусити їх до піддання. Він розпочав знову страшенну стрілянину, став ладити всякий припас ніби до рішучого приступу, а заразом намовляв козаків, щоб піддали ся: аби тільки видали головних проводирів, то нїчого їм не буде. І не витримали козаки, маючи перед очима півживих жінок і дїтей своїх. Не додержали свого завзятя козацького, не діждали ся поратунку. По двох днях тяжкої канонади прийняли умови Жолкєвского: видали проводирів, гармати і всякий припас гарматний, корогви і клейноди цїсарські. Наливайко, бачучи, до чого йде, хотїв утїкати; Наливайківці боронили свого ватажка, але козаки приборкали його й видали Полякам. Разом з ним Шаулу і ще декотрих.
