не захопив його тут, але Наливайко, знищивши гати на одній переправі, затримав польське військо, затопив в ріці гармати, закопав в землю порох і на легко умкнув в степи за р. Соб. Туди Жолкєвский за ним не посмів іти, і Наливайко пересидївши в „Уманськім лїсї“ (тодї Уманщина ще лежала пусткою), потім пройшов у Київщину. Лобода за той час, поки Жолкєвский гонив за Наливайком, щасливо зійшов ся з Шаулою; що до Наливайка, то довго вагали ся, чи приймати його до себе, чи нї, і Жолкєвский силкував ся їх розвести, впевняючи Лободу, що головним провинником уважає Наливайка і його хоче знищити, а Запорозцї аби вийшли з волости на Низ, то нїчого їм не буде. Запорозцї одначе не послухали, гору взяла гадка про одність козаччини: рішили Наливайка прийняти до себе. Під Білою Церквою Шаула зійшов ся з Наливайком і трохи були вони не знищили тут передове польське військо, що загнало ся під проводом кн. Кирика Ружинського, Богданового брата: сей князець теж був козацьким ватажком недавно, але тепер горів бажаннєм пімстити ся козакам, за те що збунтували йому й покозачили його Паволоцьку волость. Та Жолкєвский наспів в час і виручив його з біди. Козацьке військо стало відступати, Жолкєвский погнав ся за ним, і на урочищу Гострий Камінь стала ся битва. Козаки заложили ся в таборі з возів, і Полякам не удало ся того табору розбити. Вбито богато козацької старшини: видко не ховали ся за чужі плечі. Самому Шаулї відірвала руку гарматна куля. Але й Поляки понесли великі страти і Жолкєвский не важив ся йти далї за козаками, а вернув ся під Білу Церкву та післав до короля, просячи прислати поміч і припаси. І доперва діставши, з кінцем квітня розпочав наново боротьбу з козаччиною.
Козацькі війська за той час посходили ся під Переяслав і туди ж звезли козаки своїх жінок і дїтей, щоб не попали в руки польського війська. Ріжні гадки виникали у них, як його бути, особливо маючи на руках жінок і дїтей, перед лицем живого ворога, що вже розлив стільки козацької крови. Одні хотіли йти в глубину Заднїпровя, на московську границю, иньші — віддати ся під протекцію хана і з ним воювати Польщу, иньші радили зістати ся під Переяславом і бороти ся до загину; були й такі, що радили піддати ся Жолкєвскому, але сих не слухали. Поки козаки радили ся про се, Жолкєвский роздумував, як би йому перебрати ся за Днїпро. Помогли йому міщане київські: щоб прислужити ся, подіставали човни поховані від козаків в воді і в иньших місцях та приготовили для переправи. Козаки заставили своїми гарматами берег, щоб не дати перейти, але Жолкєвский здурив їх, піславши частину човнів під Трипіллє, — мовляв там
