мають право збирати ще собі з иньшої людности все потрібне для прожитку війни — з міщан і людей панських і королївських.
Правительство дещо з сього признавало, але за тими тільки козаками, котрих воно брало в своє військо, на свою плату, і записувало в реєстр козацький. Одначе воно їм однаково платнї не платило, тож реєстрове, королївське козацтво раз-у-раз мішало ся з рештою козаччини. Правительство почавши від першого набору (р. 1570) раз-у-раз поновляло його (р. 1578, 1583, 1590), але се не помагало нічого. Реєстрові і нереєстрові однаково воювали з Татарами й однаково уживало їх на свої воєнні потреби правительство і його урядники. Через те козаччина не допускала нїякої ріжницї в „правах і свободах“ між реєстровими і нереєстровими: хто козак і дїло козацьке сповняє, має бути від усього свобідним і тільки до присуду козацького належним. Значить, хто піддав ся під присуд козацький і з козаками в походи ходить, до того вже нїхто нїякого права не повинен мати: нї пан, нї староста, нї уряд міський, і от коли утворив ся такий погляд, то міщане й селяне, які не хотїли піддавати ся панським претенсіям і панській власти, — вони „козачать ся“. Піддають ся під власть старшини козацької, заявляють себе козаками і кажуть, що вони пана слухати і нїяких повинностей на нього сповняти не будуть. Як давнїйше богато козакувало, але не спішило себе заявляти козаками, бо се було званнє зовсїм не почесне, означало неприкаянного чоловіка, — так тепер навпаки: люде, яким зовсїм не війна була в голові, а хотїло ся тільки господарити на свободї, — і такі записують ся в козаки, аби не слухати ся панів. Козаки в тім часї се „непослушні“ міщане й селяне. У нас нема докладнїйших переписей тутешнїх сторін ранїйш як з 1616 р., але сї кидають цїкаве світло й на попереднї десятилїття. Бачимо, як залюдненнє східньої України незмірно зросло, як поширило ся — під саму границю московську, на полудне до самих „Диких степів“, яка маса міст, місточок і сїл поосїдало за останнї десятилїтя — і яка маса в них люду „непослушного“, инакше сказавши — козаків. Єсть міста де на кількадесять „послушних“ дворів — сотнї „непослушних“, а вся земля наоколо міста зайнята козацькими хуторами, що нїякої власти панської не признають, ніякої повинности не сповняють.
Се тим більше кидаєть ся в очи, що і від „послушних“ поміщики, вважаючи на такі обставини, не вимагали богато. Напр. в деяких місцях від міщан вимагали тільки, щоб вони служили військову службу (а міст та містечок осаджувано тут дуже богато, трохи не більше як сіл). В війську козацькім служити і тут служити, здавало ся б, що все одно і меньше клопоту. Але люде, мандруючи сюди, щоб спекати ся панів,
