та шаблею бо Татари тут раз у раз крутять ся й нїколи не можна почувати себе безпечним від них. І піснї народнї наші памятають таке господарство, як господар на своїм полї міг здибати ся з Татарином та опинити ся в руках татарських. Але біда робила людей відважними! Роздражнені нечуваним збільшеннєм панщини, зігнані з своїх грунтів селяне з Галичини тікали на Волинь і на Поділє, звідти на київське пограниче і в Браславщину. Що далї йшли на полудне і схід, тим лекші обовязки селянські знаходили, але кінець кінцем чутка про свобідні, зовсїм безпанські землї тягли їх на сї поднїпрянські та побожські, а далї й заднїпрянські пустарища. Вони осїдали ся тут і господарили оружною рукою, під захистом козацьким, готові разом з ними кождої хвилі відбити ся від Орди. Орали скільки і де хотїли, нїкого не питаючи ся, закладали собі пасїки і городи, і о скільки Господь милував від аркана і стріли татарської, розживали ся достатно і заможно.
._c._165.jpg)
Але скоро виявляло ся, як марна була їх надїя, що бодай тут, на краю світа хрещеного, в пащі татарській вони не стрінуть ся з панами чи панськими посїпаками, десятниками і орендарями і всякою иньшою челядю панською, що так уїла ся їм на старих оселях. Виявляло ся, що і тут сидять вони на землї панській, а не божій, і що пан от-от лише чекає, аби вони осїли ся й загосподарили ся, аби на них те саме старе кріпацьке ярмо вложити! Вони думали, що навіки від нього втїкли. але дарма — пани і панщина йшла за ними крок за кроком, аж до послїднїх землї.
Пани, котрі близше до тих сторін жили або уряди в тих краях займали, самі чи через своїх служебників уже перед останньою чвертю XVI в. почали спостерігати, що ті закинені простори побожські та поднїпрянські починають оживати, освоюють ся, залюднюють ся. По мітили, що сюди суне народня хвиля з заходу, і зміркували, що ті землї можуть з часом мати велику вартість. Починають отже випрошувати від короля надання на сї пустинї, або коли на них були якісь хозяєва — змушують їх, аби свої права їм продали, і потім беруть у короля по твердження. Я сказав уже, що то були можні пани, воєводи, старости
