тів на меньші, дроблять селянські господарства. Не дбають про чинші й данини, заміняють їх панщинною роботою селян на панських ґрунтах, а що селянин звичайно меньше цїнить свою працю нїж її продукти — гроші чи збіже, то пани користаючи з сього маленькі уступки в данинах чи грошах заміняли величезним побільшеннєм панщини. Тому що панщина відбувала ся з господарства, вони старали ся намножити тих господарств як найбільше: відбирали від селян ґрунти й присаджували „загородників“ і „халупників“, що поля не мали зовсїм або дуже мало і не платили чиншу, а робили „пішо“ панщину. Взагалі пани користували ся всїми способами, щоб побільшити панщину, і вона в західній Україні, близше до вивозу збіжа, вже в другій половині XVI в. підіймаєть ся незвичайно, так що місцями панщину робили вже що дня, селянин не виходив з того панщинного хомута, і житє селянське стало справжнїм пеклом. І се теж змушувало селянство тутешнє шукати кращої долї, мандруючи на схід, далї від того фільварчаного пекла.
Так всї оті подїї: скасованнє границї між Галичиною і дальшою Україною, розвій панського господарства, поневоленнє селянства в західній Українї, забираннє селянських грунтів і обтяженнє панщиною — все се викликало велику хвилю кольонізаційну з західньої України, а також і з північно-західнього тїсно залюдненого Полїся в східно-українські простори, що ще так недавно (в переписях 1552 р.) виглядали як повна пустиня з розкиданими серед неї кількома замками. В останнїй чверти XVI і потім в першій половинї XVII в. вигляд її зміняєть ся так що й не пізнати: засідають міста на недавніх шляхах татарських, широко роскидають ся села серед недавнїх козацьких уходів, зявляють ся панські замки і замочки, ріжна панська служба. Польське право і польські порядки сунуть туди, де ще недавно пасли ся дикі конї й шуміла степова тирса.
Півстолітня завзята боротьба козаччини з Ордою не минула дурно: вона ослабила Татар і показала, що з ними можна боротись і відборонятись. І от слїдом за козаччиною починають осїдати хлїборобські оселї, помалу висуваючи ся все далї й далї від охоронних замків. Правда, набіги татарські йшли далї; приходило ся господарити з великою обережністю, обзираючи ся на всї боки, щоб серед господарства свого не попасти просто в аркан татарський. Подорожник Еріх Лясота, що їхав до козаків 1594 р. через Браславщину, оповідає, як тут серед ланів він бачив маленькі домки з стрільницями: туди тїкають селяне, як їх несподївано запопаде Орда, і відстрілюють ся з тих стрільниць; про таку оказію селянин іде в поле не инакше як з рушницею
