з старого права українських і білоруських земель, що в них зістало ся з часів іще Київської держави. Але вже в другій редакції Литовського Статута, 1566 р., все се значно змінено на польський взір, і в устрою держави та в управі земель заведено важні зміни на взірець Польщі. Зіставало ся одначе чимало й ріжниць, а їх знесло і покрило отсе прилученнє решти українських земель до Польщі.
Правда, грамоти 1569 р., прилучаючи їх до Польщі, полишили дещо з старого: зіставили українську мову в урядованню і в зносинах правительства з сими землями, зіставили дотеперішнє право — власне той Литовський Статут 1566 р.; заведено тому й осібний апеляційний суд для сих земель. Але сї відміни довго не продержали ся, по части тому, що загальне житє держави втягало в себе все сильнїйше наші землі, а також і тому ще, що з прилученнєм до Польщі сюди посунула велика сила Поляків, які позаймали уряди, ріжними способами подіставали маєтки і — ополячили тутешнє житє. До 1569 р. в землях сих Полякам не можна було нї діставати посад, нї володїти маєтками, а тепер стало можна, і се була друга велика зміна, яку принїс 1569 рік.
Українське житє наломано на польські взірцї і ополячено. Був се повний перестрій зверху і донизу, який не зіставив каменя на каменї в українськім житю. Він перемінив його на польські взірцї, і на самий спід його зіпхнув українську людність, яка тримала ся своєї української народности. Зазначимо тепер головнїйші прикмети нових порядків, принесені ними зміни і їх значіннє для українського житя.
Князї й маґнати, що перед тим мали дуже велику вагу і держали в своїх руках всю управу, тепер були зрівняні в правах з рядовою шляхтою, — хоч на дїлї, завдяки свому богацтву, вони й далї високо підіймали ся над нею, держачи в своїй службі не раз цїлі юрби біднїйшої шляхти. Податки і військову службу з шляхти знято, вона тепер не знала майже нїяких обовязків, а дістала величезні права. До неї належало законодавство на соймах і вона кермувала ним на свою користь; шляхта вибирала зпоміж себе судїв і иньших урядників; коронні землї роздавали ся шляхтичам в доживотні держави і вони правили ними як поміщики; нїхто крім шляхтичів не міг дістати нїякого уряду світського, а навіть і духовного. Шляхта правила всїм, всїм кермувала собі на користь, і король мусїв робити, чого вона хотїла. Власть королївська, взагалї всяка публична власть була дуже слабка: все було повернене так, щоб боронь Боже шляхтича не стїснено нї в чім. Не було на шляхту нїякого суду нї управи, так що шляхтич міг собі робити що хотїв, не боячи ся нїякої кари навіть за найтяжші вчинки — навіть заподїяні шляхтичеви, а не казати вже коли покрив-
