сів тїкати. Оден письменник пізнїйший каже, що Муха потім збирав ся до нового повстання, але Поляки його вхопили: жінку, до котрої він приходив, підкупили, щоб їм видала його, і та так зробила.
Є також глуха звістка про якогось претендента на Україну, що вислав був воєвода Стефан: сей претендент мав називати себе законним володарем Руси (України) і підіймав повстаннє в Галичинї, шоб за помічю султана визволяти її від Польщі, але вхопили його Поляки. Пізнїйше, з перших років XVI в. припадком довідуємо ся, що під час походу молдавського воєводи Богдана на Галичину в 1509 р. богато української шляхти з Галичини пристало до нього, як перед тим до Мухи; вони пішли потім з волоським військом на Молдаву, як похід не вдав ся, а маєтки їх поконфісковано. Сї припадково віднайдені звістки показують виразно, що тут також була, по теперішньому кажучи — українська іредента, що старала ся визволити ся з польського ярма за помічю близької їй вірою і духом Молдави. Але проби сї не удали ся, бо Молдавія була за слабка для сього, а український елемент у Галичинї був придавлений ще далеко гірше, ніж в вел. князївстві Литовськім. Се мусїли побачити тут дуже скоро, і тому слідом по тих невдалих пробах визволення за молдавською помічю помічаємо ми в Галичинї перші виразнїйші прояви народньої органїзації для оборони своїх прав і для сотворення підстав для національного житя.
._c._143.jpg)
Обставини українського житя були тут справді незвичайно сумні. Не було навіть таких можних українських панів як на Волини або в Київщинї, у котрих українське культурне житє могло знайти якийсь захист і поміч. Все можнїйше боярство українське в Галичинї пропало в XIV—XV в., або потративши свої маєтки серед польських конфіскат, або помішавши ся з польською шляхтою і перейшовши на католицтво, а за тим і спольщивши ся (особливо мішані шлюби з католичками часто служили притокою до того — не раз трапляло ся, що
