сандрову княгиню — як їй бути з її православною вірою.
._c._141.jpg)
І от серед сих поголосок про те, що православних зачинають в Литві неволити до латинства, з 1500 р. починають наново переходити пограничні князї під Москву. Причиною виставляють, що їх вірі приходить тїснота, неволять їх силоміць на латинство, і московське правительство заявило, що з огляду на таку святу причину не буде держати ся умови 1494 р., а буде приймати до себе всїх з землями. В Литві жалували ся, що московське правительство само до того тих князїв призвело, і в кождім разї дуже правдоподібно, що се воно їм казало покликати ся на тїсноту в вірі, як на таку причину, супроти якої мовляв всяка умова тратить силу. Так чи сяк, а як тільки Москва стала приймати князїв з землями, повалило їх з Чернигівщини знову валом, і то не тільки дрібні, а й більші: князь Семен Можайський піддав Чернигів і Стародуб з иньшими волостями, князь Василь Шемячич Новгород Сїверський і Рильськ з волостями. Цїла Чернигівщина переходила під Москву! Великий князь московський тодї порішив кувати зелїзо по горячому, заявив Литві, що вестиме з нею війну в оборонї віри — буде „за християнство стояти, скільки Бог поможе“. Вислав військо своє, і воно докінчило прилученнє Сїверщини до Московщини. А вел. кн. московський вже почав заговорювати про иньші „руські землї“, що були під Литвою. Литовське правительство залишило свої заходи коло при-
