почали тягнути до Москви, се зараз же підняло дух московського правительства, і почули се литовські пани — хоч і не хотїли зміняти своєї полїтики з своїх особистих інтересів.
„благоізволениєм, мудростью Бога Отца всемогущаго пописана бысть сия каплиця повеленємъ великодержавного короля пресветлаго Казимира за божиєі милости короля польского і великого князя литовского и руського, жомоітского і княжати прускаго пана і дедича інних многихъ земль господаря и єго королевоє прѣнаяснѣішеи панеи Єлизаветы іс поколенья цѣсарьскаго внука преназвитяжнѣішего цесаря Жикгімонта, пана земли Ракуськоє і Чеськоє і Угорьскоі под лѣты нароженья божьєго ҂а҃ лѣто у҃ и ѻ҃ лѣтъ (1470) доконьчали шию каплицю письмо мѣсяца октября въ…“.
Особливо се показало ся на пограничній між Литвою і Москвою Чернигівщині. Як ми вже знаємо, північна Чернигівщина була повна маленьких князївств, в тім роді як звичайні панські маєтки. Там сиділи князї з старої чернигівської династії. Вони свого часу добровїльно піддали ся Литві, задержавши за собою право свобідного „відїзду“ — переходу в підданство иньшій державі. Коли зазначила ся зміна внутрішньої політики вел. князївства Литовського, в 1470, ще більше в 1480-х роках, сї князївства почали переходити під московську зверхність. Литовське правительство, затрівоживши ся тим, против умови почало їм тих переходів боронити. Москва почала за се війну, вислала військо. Пограничні землї йому піддавали ся, а вел. князь московський почав в листах до литовського правительства називати себе „государем всеї Руси“. Новий вел. князь литовський, Олександр, щоб якось сю небезпечну справу закінчити, посватав доньку вел. князя московського і завів з ним згоду, відступивши йому тих князїв, шо перейшли, з тим щоб на далї їх уже не приймати з волостями: хто хоче, може сам перейти, але земля його лишаєть ся за попереднєю державою (1494). Але женячка в. кн. Олександра з московською княжною діла не поправила, навпаки ще більші сварки вийшли, з причини ріжниці віри: саме тоді в. кн. Олаксандр, вивівши на митрополїю податливого чоловіка, владику Иосифа, заходив ся коло прилучення своїх православних до католицької церкви, і за сю справу чіпали ся тепер ріжні питання про Олек-
