(1435), але ся битва, на р. Святій коло Вилькомира, скінчила ся повним погромом Свитригайлового війська: майже цїле нїмецьке військо пропало, самих князїв в неволю попало 42 душі, а богато наложило головою; Свитригайло ледви втїк. Жиґимонт зараз післав своє військо на Білорусь, і білоруські городи піддавали ся йому оден за другим. За Свитригайла стояла ще тільки Україна. Він осїв на Волини і завів переговори з панами галицькими, що точили зуби тепер на Волинь, захопивши Поділє. Між ними стала умова, що як вони відтягнуть Ягайла від Жиґимонта, так що він візьме сторону Свитригайла, то Свитригайло віддасть Полякам Волинь. Але Ягайлові дорадники не хотїли розривати з Жиґимонтом і помагати Свитригайлу. Галицькі пани на свою руку помогали Свитригайлови, прислали своє військо й своїх намісників у волинські городи, щоб відборонити їх від Жиґимонта. Але тут волинські бояре, побачивши, що так Поляки й справдї ще прилучать Волинь до Польщі, не схотїли йти далї сею дорогою: за краще вже вважали піддати ся Жиґимонтови й зістати ся при вел кн. Литовськім. Післали до Жиґимонта, щоб прийняв Волинь під свою власть (в осени 1438 р.), і Свитригайло зістав ся без усього. Але не надовго. Прихильники Свитригайла зробили скоро кінець Жиґимонтови: змовили ся на нього й убили в вербну недїлю 1440 р. Про се богато оповідало ся в Литві, і піснї були зложені про те як
„Хоробрі князї руські вбили Жиґимонта князя литовського“...
На жаль, знаємо тільки сей оден рядок з піснї. В лїтописях зістали ся ріжні оповідання. Справою керували Іван і Олександр Чорторийські, українські князї з литовської династиї, але робили то, як каже лїтописець — „за волею всїх панів і князїв“. В вину Жиґимонтови ставили, що він „сильні окрутенства“ (нелюдські вчинки) чинив над підданими своїми, а особливо над панами: невинно їх карав і мордував, князїв і панів і шляхту, як тільки вимислити міг, і хоч вони терпеливо то зносили, але він не вдоволяючи ся тим, хотїв князїв і панів винищити зовсїм, а піднести людей простих. Чимало тримав у вязницї, а ще умисно збирав на сойм всїх князїв і панів, наміряючи ся їх порізати до ноги. Мовляв щоб тому запобігти, князї зробили змову на нього. Змовили ся з воєводою замку троцького, де мешкав Жиґимонт, і провезли туди своїх вояків схованих у вози з сїном, що везли нїби то до княжої стайнї. Підкупили довіренного слугу його Киянина Скобейка, і той пустив їх в замок, а прийшовши під двері княжої спальнї почали дряпати до дверей, бо Жиґимонт держав при собі домашню, освоєну медведицю: вона просила ся до нього, дряпаючи двери кігтьми, і він пускав її. Так пустив і тих князїв до себе, думаючи, що то скребеть
