машньої худоби; яку біду терпіли вони тодї і як поволї доходили кращого і лекшого житя.
2. Минувшина нашого краю. Найстарші звістки про минувшину дає нам сама земля. Буває часом де ріка глубоко вріжеть ся в високий беріг і відкриє стрімку кручу, — цїкаві річи можна побачити на такім урвищу, і хто вміє розуміти їх, як по книзї прочитає по них історію землї і того житя, що на нїй розвивало ся і минало ся.
На самім верху побачить він чорну землю від перегною трави і всякої ростини, часом і якісь слїди людського житя, якісь загублені річи. Се найновійший шар, званий в ґеольоґїї алювієм[1]. Під ним шар жовтої глини, глею, або льосу, як її звуть по ученому; буває часом і кілька шарів ріжної глини, роздїлені між собою верствами піску або каміння. Се так звані ділювіальні верстви. В таких верствах часом доведеть ся побачити великі кости, зуби й иньші останки давнїх звірів, або углє, кремінцї та кістки оброблені рукою чоловіка[2]. Під тим шари вапнистого каміння, легкого, губковатого, з ріжними черепашками в