Феодосій печерський — автор поучень, мнїх Яков і св. Нестор — автори житий Володимира Вел., Бориса та Глїба, і св. Феодосія, ігумен Данило — що описав свою подорож до Святої землї. В XII в. звісні: митрополит Клим, Кирило єпископ турівський, автор молитв і проповідей, Ґеорґій Зарубський; в XIII в. Симон і Поликарп, автори печерських житий, Серапіон проповідник. Сих знаємо поіменно; далеко більше письменників зістало ся по іменам нам не звістними, і самі писання їх пропали: заховало ся головно те, що перейшло в північні, великоруські землї й там зацїлїло; тим часом в XII в., особливо з другої половини зносини Київа з тими землями слабнуть все більше; на Українї ж через пізнїйші лихолїтя мало що зацїлїло. Тому й не маємо справжнього понятя про наше старе письменство.
Поза релїґійним письменством найбільш розвинуло ся лїтописаннє. Хоч воно вийшло в переважній части з рук людей духовних і богато займаєть ся церковними справами, але дає дуже богато для зрозуміння тодїшнього житя. Що знаємо з житя культурного, економічного, громадського — головно знаємо з лїтописей. Там зацїлїли уривки народніх оповідань, пісень, писання лїтературні, документи. Се справжній архив нашого культурного житя. Деякі части лїтописей визначають ся незвичайною свіжістю, безпосередністю, сильним відданнєм духа часу. Мало котрий нарід може похвалити ся таким інтересним лїтописаннєм. А те ж що маємо — се тільки уломки, відривки того старого лїтописання, що попали в лїтописні збірники, які дійшли наших часів.
Оден такий збірник був уложений в Київі в першій четвертинї ХII в. і сюди війшли памятки київського лїтописання XI в. — се так звана Старша або Начальна лїтопись. В кінцї XIII в. десь в північній Волини була уложена друга збірка, де до Начальної лїтописи додані київські записки XII в., потім галицька лїтопись часів Данила і волинські записки другої половини XIII в. (до 1280-х рр). Без сеї дорогоцїнної збірки ми знали б дуже мало що з української історії.
З иньших нецерковних писань дуже цїкава наука Мономаха своїм дїтям, де він оповідає про своє житє. З творів поетичних зацїлїв оден — дорогоцїнне Слово о полку Ігоревім 1185 року. Воно визначаєть ся високими поетичними прикметами і заразом важне як проречисте свідоцтво про довгий і широкий розвій світської дружинної поезії, що єднала до купи елєменти народньої пісенної творчости з книжними грецькими впливами. Одиноке як поетичний твір, се Слово з другого боку має богато спільного з иньшими творами кінця XII і поч. XIII в., що представляють нам сучасну учену поезію і артистичну прозу, як слова Кирила турівського, слово на збудованнє стїни в Видубицькім
