номічних недогод, вони не оцїнювали тої національної ваги, яку мало самостійне державне житє. Тим часом з національного становища багато значило, що ся державна самостійність боронила наш нарід від поневолення його иньшими народами і від використування наших сил економічних і культурних для розвою і зміцнення культури якоїсь иньшої державної, пануючої народности. Поки державний устрій був свій, князї, боярство і церква, стоячи на тій самій народній підставі, шо й маси народнї, засобами й силами держави й народу приготовляли й розвивали національну культуру. Ся культура і тепер до певної міри служила інтересам народнїх мас, а ще більше мала послужити йому дальнїйшим розвоєм народнїм і сильнїйшим розвоєм своїм, в сю добу, як ми вже знаємо, культурне житє — освіта, школа, письменство, артистична творчість, підпали дуже сильному впливу церковному, візантийському, і се в значній мірі відірвало їх від народнього житя, відчужило від народу. Але під чужою, церковною покривкою проривали ся й тепер сильні своєнароднї течії, а з дальшим розвоєм народнього житя сї народнї течії повинні були брати гору над чужими елементами культури все більше і більше — колиб се народне житє не зазнало таких переворотів і потрясень, які принїс йому упадок державного житя.
._116.jpg)
42. Культурне житє України і вага його. Вище було згадано, що християнство на Українї і візантийські впливи зачали ся певно ще геть перед Володимиром, але потім як властю його і його наступників (особливо Ярослава) воно було поширене по всїх землях Руської держави, візантийські впливи і візантийська культура взяли рішучу перевагу над иньшими — особливо східнїми, персько-арабськими, і культурне житє на довго набрало сильної церковної закраски, що налягла і на освіту, на письменство і на артистичну творчість (мистецтво). Освіта й книжність, вважали ся помічним засобом для християнської побожности — аби через читаннє побожних книг люде набирали ся християнського духу; письменство головно було в руках духовенства:
