Тодї з Орди прибув иньший воєвода Бурундай, з великим військом. Але не покладаючи ся на силу, він задумав зломити сили Романовичів хитрим підступом: поводив ся з ними по приятельськи, називав „мирниками“, ординськими союзниками, не підданими. Так заспокоївши іх увагу, розголосив скрізь, що йде походом на Польщу через Волинь і приступивши до волинської границї післав до князїв, щоб стріли його як свого старшого, инакше буде вважати їх за ворогів. Аж тепер зрозуміли Романовичі ту татарську хитрість. Були зовсїм не приготовані, гуляли на весїллї. Василькової доньки. Мусїли їхати до Бурундая з поклоном. А той маючи їх в своїх руках, зажадав, щоб вони знищили укріплення своїх городів, зробили свою землю безборонною від Татар. Не осмілили ся противити ся, бувши в руках Бурундая; мусїли післати своїх людей розкидати укріплення. Тільки Холм, улюблене місто Данила, котре він вибрав і прикрасив гарними будовами і сильними укріпленнями, зістало ся не зруйноване — князї натякнули тутешньому намісникови, аби не послухав їх людей — і той догадавсь і не піддавсь Татарам.
._112.jpg)
Сей удар добив Данила. Впали його сміливі пляни боротьби з Татарами. Даремно шукав помочи у сусїдів, даремно сил кував ся зміцнити свої сили прилученнєм сусідніх земель польських і литовських; хоч і захопив деякі важні городи (напр. Люблин, деякі волости литовські для своїх синів), але широкі його пляни й тут не здїйснили ся, підрізані татарською напастю.
Не міг освоїти ся з гадкою про татарську власть над собою, як московські князї, що під татарською зверхністю скріпляли свою силу і власть. Розхорував ся й умер скоро після Бурундаєвого погрому (1264 р.).
40. Галицько-волинська держава при Даниловичах. Те що не вдало ся здійснити Данилу, не дало ся також і його наступникам. Галицько-волинська держава простояла ще довго. Часами доходила значної сили й значіння. Але не вдавало ся їй захопити також східню Україну, а тим меньше — розширити ся скільки небудь трівко коштом
