родина намовила його, і 1253 р. папський лєгат (посол), що приїхав з короною, коронував Данила в Дорогичинї. Але побачивши, що помочи від папи не дістане, Данило скоро залишив зносини з папою, тим більше що ті переговори про прилученнє Українцїв до католицької церкви будили невдоволеннє серед громадянства. В докір Данилови і його зносинам з папою оповідали про його батька Романа, що йому теж папа давав корону й обіцював поміч „меча святого Петра“, але Роман на те не звабив ся: він показав свій меч папському послови й сказав, що поки має власний, чужого меча не потрібує[1].
._111.jpg)
Відносини з Татарами у Данила тим часом на стільки вже попсували ся, що й стративши надію на своїх сусїдів, Угрів і Поляків, Данило власними силами рішив ся почати війну з Татарами. 1254 р. вислав він свої полки на „людей татарських“ на Побоже і Погорину, другого року воював підвластні Татарам громади над Случею і Тетеревом. Громади не піддавали ся, а й піддавши ся на ново відпадали. Данило боячи ся, що як не здавити сього руху, то він може зовсім зруйнувати полїтичне житє України, завзяв ся знищити його. Не спиняв ся перед суворими карами: палив непокірні міста, віддавав людей в неволю. За помічю союзного литовського князя Мендовга збирав ся йти далї, до Київа, підбити собі Київщину. Та Литовці не поспіли на час, і Данило похід відложив. Але тим часом, поки він знову до нього взяв ся, обставини так змінили ся, що не було чого й думати про боротьбу з Татарами
За Данилові походи пограничний воєвода татарський Куремса роспочав був похід на Волинь; але його сили були для сього за слабкі.
- ↑ Се оповіданнє маємо в пізнїйших записях; про зносини папи з Романом не маємо сучасних звісток. Можливо, що такі зносини були, але чи папа справдї обіцяв Романови корону, не можемо знати.
