зібрали ся боронити ся далї. Укріплення були слабкі, Татари взяли їх другого дня відразу. Тодї люде з відчаю кинули ся ховати ся на хори Десятинної церкви. Величня будова, не витримавши тягару такої маси людей, впала і покрила їх своєю руїною. Було се 6 грудня 1240 р. Скінчила ся історія старого, княжого Київа. Що стало ся з недобитками київськими, джерела не кажуть; згадують тільки, що Дмитра Бату помилував „задля хоробрости його“. В пізнїйших часах звичайно всяку руїну в Київі прикладано до сього татарського погрому. Але в дїйстности вже перед тим, за остатнє столїтє, Київ пережив два люті спустошення і чимало меньших, а не одно таке, що пережило татарський погром, згинуло пізнїйше.
._108.jpg)
Стративши чимало часу під Київом, Бату спішним маршом пройшов через Київщину, Волинь, Галичину, спішачи ся на Угорщину, по слідам Половцїв. Нїхто не ставив ся против нього: вість, що Київ упав і Татари йдуть далі на захід, навела тут такого страху, що всї тїкали куди видко: князї, бояре і прості люде. Бату здобував городи, які легко здобували ся, або намовляв людей піддати ся, і як послухали, то побивав; котрі ж городи держали ся міцно, минав їх і йшов далї. Взято приступом Володимир, столицю Волини, й побито людей; лїтопись каже, що в Володимирі не зістало ся живої людини, церкви були повні трупу. Галич взято теж, і иньших городів богато. Осібні полки татарські спустошили Польщу, Шлезк, Мораву, розбиваючи війська, які пробували їм противстати. Бату з головним військом пройшов на Угорщину через „Руські ворота“, з верхівя Стрия на верхівя Ляторицї. Над річкою Солоною погромив він угорське військо, опанував Угорщину й показував охоту осїсти ся тут. Але прийшла вість про смерть головного, хана, і Бату, що сам хотїв стати го-
